Актуально
Регіон: 
|
Олена Ярмакович на своєму подвір’ї в селі Іза Хустського району Закарпатської області плете з лози кошик для квітів (фото: Сніжана РУСИН) |
Навесні в Ізі Хустського району Закарпаття садять верболіз. Потім обполюють, восени прути збирають, обварюють, взимку плетуть, а влітку спродують товар. На роботу в райцентр їздить мало ізян — майже сім тисяч селян живуть із лозоплетіння.
Василина Ярмакович, 43 роки, офіційно ніде не працює понад 15 років. Із 19-річною дочкою Оленою та сином Іваном, 24 роки, займається лозоплетінням. Коли ми зайшли на їхнє обійстя, Олена сиділа під хатою і зчищала з молодої лози лушпиння. Василина тим часом сортувала сушений верболіз.
— У нас плетуть з діда-прадіда, — каже господиня. — У селі іншої роботи нема. Діти теж ніде ся не вчили. Закінчили школу і почали плести.
На Закарпатті доброї лози немає — все вода в повені вимила. За матеріалом ізяни їздять на Буковину, Львівщину, Прикарпаття.
— На Франківщині лоза файна, міцна, — розповідає жінка. — Ходимо по річках і збираємо верболіз. В’яжемо його в снопи і на попутних машинах додому веземо. Он які в мене руки від верби, — простягає почорнілі долоні, — як у коваля!
Хто в селі має багато землі, то вирощує однорічну лозу на городі. Потім збирає ”урожай”.
— Усе дуже просто, — пояснює технологію Василина. — Лозу три години варимо, щоб зм’якла і побіліла. Велике вогнище з казаном он там, у полі, — киває головою. — Туди майже півсела зносить. Далі зачищаємо лушпиння. Жовті та червоні прутики кладемо сохнути на сонці день-два. Сортуємо її — дуже много відходів. Перед тим як почати плести, лоза має вистоятися два місяці. А вже на Миколи можна зачинати плести.
Ярмаковичі виготовляють кошики, тарілки, блюда, підставки та горшки для квітів.
— Меблі не плетемо. То дуже важка фізична робота. Треба мати міцну чоловічу руку, аби такі пруття перегинати, — приєднується до розмови Олена.
Готові вироби селяни фарбують і покривають лаком. Після Великодня товар везуть на продаж.
— Пакую на поїзд — і до Одеси, — розповідає Василина Ярмакович. — У селі велика конкуренція — нічо не продасте. А в Одесі люди такі привітні. За два тижні все спродую. Правда, дуже дорого квартира обходиться, плата за місце на ринку, перевезення товару. Що ся виробів лишає, то везу до Хуста, ще трохи лишаю вдома, щоби було на хліб продати, як ся гроші кінчають. Раніше їздила до Києва, але більше не поїду — там сильно крадуть.
Біля заможних будинків про свій бізнес люди говорити не хочуть. Мешканці скромніших хат, навпаки, запрошують на подвір’я і розповідають про ремесло. Але скільки заробляють, не зізнаються. Бояться податківців. Говорять — сьогодні скажеш заробіток, а завтра до хати постукає податковий інспектор.
Найбільше селяни раді туристам — ті дають добру виручку. За сувенірами приїздять італійці, французи, угорці, канадці та американці.
— Стілько заробляю, що на хліб вистачає, а на масло — вже ні, — скаржиться Василина. — Хто плете меблеві гарнітури, той заробляє добре, а хто як ми — рівно на життя має. Но а що чинити, коли туй, в селі, більш роботи ніякої немає? Знаєте, в нас і попи плетуть, і вчителі, і лікарі — всі лозою займаються. Но і нащо вчитися? — стенає плечима.
Колись ізяни постійно брали участь у виставках у Москві та Києві. До столиці запрошували по п’ять-шість майстрів, кожний з них має свій стиль.
Кошики та стільці продають біля хат
Село Іза за п’ять кілометрів од Хуста — одне з найбагатших у районі. Великі двоповерхові й триповерхові будинки відразу привертають увагу. На містках біля хат можна побачити викладені на продаж вироби з лози: кошики, крісла, стільці, столики, етажерки, шафи, будиночки для кошенят, ящики, абажури, блюда, тарілки, вази, скриньки. За набір меблів із кількох крісел і столика селяни просять 800–1000 грн, за кошики — від 10 до 70 грн, тарілки та вази можна купити за 25 грн і більше. Просто неба торгують протягом року.
Більше новин за темою «Народний Вісник»:
