Полонені Квітки

Автор/джерело -  © Ганна ЛАХМАН, часопис “Україна” 



Дата публiкацiї - 28.02.2010 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1571

Жодна істота з не відбитою ногами душею, якій поталанило почути цей голос, забути його не в змозі. Він залишається десь у найпотаємнішому куточку, дуже глибоко всередині. Пихата й пафосна риторика вмить скидає на землю свою холодну зброю перед її небесним ім’ям. І чому на очі навертаються сльози кожного разу, як чуєш її спів?

Квітка Цісик - душа України... Кейсі Цісик - голос Америки...

На перший погляд дитяче запитання має настільки величну відповідь, що її не варто озвучувати, варто просто послухати...

Насправді, людей, що знають Квітку Цісик не так багато, як здається тим, хто живе з її музикою. Усі вони – «Полонені Квітки»...

До дев’яностих років минулого століття ім’я Квітки Цісик в Україні знали одиниці, а згодом її музика почала мандрувати еміграційно-діаспорськими й музично-меломанськими колами та їхнім найближчим оточенням. Наприклад, автор цих рядків дізналася про Квітку від мовчазного знайомого велетня, найкращого в Києві знавця клубної культури світу, який знайшов її музику через імена знаменитих американських музикантів, з якими Квітка тісно співпрацювала (про це – згодом).

Власне, для тих, хто взагалі не знає, про кого наразі йдеться, варто сказати: Квітка – це співачка, що, народившись і проживши все своє життя у Сполучених Штатах Америки, співала українських пісень так, як цього досі не спромоглася зробити жодна українська співачка, що народилася й живе в Україні.

Друкованому слову читач справедливо має право не довіряти, отже, дуже хотілося б, щоб хоча б одна людина перевірила це твердження. У жодному разі жалкувати не доведеться.

 

Сімейна світлина - з батьками і старшою сестрою Марією

Народження Квітки

Володимир Цісик та Іванна Цісик (до заміжжя Лев) виїхали з України після Другої Світової війни. З таких, як вони, переважно вихідців із Західної України, складалася перша повоєнна емігрантська хвиля. Багато хто обрав Канаду, як місце, де можна облаштовувати нове життя. Але доволі значна частина українців дісталася Америки. Родина Цісиків приїхала до Нью-Йорка.

До початку війни Володимир Цісик працював у Львівській опері першою скрипкою оркестру, тож, коли в родині стала підростати маленька Квіточка, батько проводив час із донькою не за звичайними дитячими іграми, а віддавав дівчинці все, що сам знав про музику. Тому вже з чотирьох років Квітка потрапила до іншого виміру, у якому вона перебувала до кінця свого життя.

Подальша доля начебто була вже приблизно окреслена: дівчина знала, що її життя буде пов’язане з музикою. Батько дуже хотів, аби його талановита донька стала скрипалькою, деякий час так само думала й сама Квітка. Але бажання співати було сильнішим. Іще навчаючись у школі, вона співала в молодіжних гуртах, що виконували найрізноманітнішу музику – від кантрі до джазу. Саме тоді Квітка відчула легкість, із якою вона може змінювати стилі музики, що виконує. Відчуття свободи у світі різнобарвних звуків багато хто називає геніальністю, але вона не думала про це.

Закінчивши школу, Квітка, що завдяки урокам із батьком блискуче грала на скрипці, отримує стипендію по класу скрипки в університеті штату Нью-Йорк. Але, провчившись там лише рік, наша Квітка вступає до нью-йоркської Mannes College The New School for Music, де остаточно робить вибір на користь занять із вокалу. Колоратурне сопрано – справжній подарунок природи, рідкісний «діагноз», якщо його ставлять правильно. У випадку із Цісик помилки не трапилося. Тому логічним було бажання Квітки вдячно обійтися з таким презентом – молода співачка планувала пов’язати своє подальше життя з оперною сценою. Коли 1974-го Квітка закінчила нью-йоркську консерваторію, минуло вже три роки, як помер її батько. «Я мала його пальці й техніку, але мріяла співати, і досі я почуваюся винною, що покинула скрипку», – казала Квітка Цісик в одному з інтерв’ю 1990 року.

До цього часу в нас вважається чи не нормою навчання студента, яке не зобов’язує його працювати до закінчення ВНЗ. Але в Америці працювати починають майже одразу після вступу. Квітка теж влаштувалася на роботу ще під час навчання: треба було купувати ноти, платити концертмейстерам. Та заробіток із коротких оперних ангажементів був мізерним.

 

Уквітчана музика

Якщо уявити, що Квітка зросла в Україні, мабуть, у неї було дві ймовірних дороги – або шлях високого мистецтва, у якому чи пан, чи пропав; або ж жевріюче існування на здебільшого невдячній педагогічній роботі. Але Квітка росла в шаленому Нью-Йорку, у самому центрі американської поп-індустрії. Саме та й привернула увагу Квітки. Прояв зацікавленості виявився взаємним.

У студії звукозапису вона знайомиться зі своїм першим чоловіком – музикантом, композитором, аранжувальником Джеком Кортнером, який пропонував дещо відмінну від академічних студій роботу для голосу Квітки. А саме – так званий «студіо-сингінг», тобто працю суто в студії задля запису рекламних роликів, або ж пісень композиторів, які перед тим, як запропонувати свої твори знаним виконавцям, мали презентувати робочий варіант своєї творчої продукції. Квітка завзято поринула в роботу. Точніше, Кейсі – співачка взяла цей псевдонім, що складається з перших двох літер її імені та прізвища. Дуже швидко Кейсі Цісик, як досконала вокалістка, увійшла до еліти сесійних музикантів, які вільно почуваються в будь-якому музичному стилі, і своєю студійною роботою допомагала багатьом всесвітньо відомим виконавцям та музикантам (бо ж не боги «беки» співають), зокрема, Майклу Френксу, Бобу Джеймсу, Девіду Санборну, Майклу Болтону, Роберту Флеку, Лінді Ронстад та багатьом іншим. Багато роботи було зроблено і з Квінсі Джонсоном – одним із найвпливовіших аранжувальників-продюсерів, який приклав руку до створення Майкла Джексона, його феномена.

До речі, озвучування рекламних роликів, так званих джинглів, теж принесло неабиякий успіх Квітці, бо ж деякий час вона була тією людиною, за чий голос у рекламі платили великі гроші такі гіганти, як Coca-Cola, American Airlines, ABC, NBC, CBS тощо. А з 1982-го й до своєї смерті Кейсі Цісик була голосом компанії Ford Motors. Схильні до статистичних екстраполяцій американці вирахували, що голос їхньої Jingle-divа, як її тут називали (з англ. Jingle – дзвіночок) Кейсі пролунав більше разів, ніж може в найближчі століття з’явитися на нашій планеті людей – понад 22 мільярди. Квітка, яка прагнула великої сцени, втішалася доволі незвичним успіхом: публіка не впізнавала її в обличчя, але вся Америка дуже добре знала й любила її голос.

Музичне середовище, у якому жила й працювала Квітка, добре знало, яке коріння вона має. Бо ж, як досвідчений музикант, вона не могла не розповідати захоплено про численні дива українського мелосу. На що її колеги цілком справедливо обурювалися: мовляв, тож дай нам послухати ту казкову музику свого народу! Але достойних прикладів на той час Квітка не могла продемонструвати. Ця історія також підштовхнула співачку до думки записати власний альбом з українською музикою.

 

Ніна Матвієнко: “Співати тих пісень, які виконувала Квітка, я не можу... душать сльози, перекриваючи горло”. Квіти і уклін від колеги на вечорі пам`яті 28 жовтня 2008 року

Хлоп’я на ім’я Оскар

Тим часом життя вирувало у звичному американському темпі, тобто було вкрай насиченим роботою. Квітку могли викликати на запис до студії навіть уночі, бо рекламна та поп-індустрії – це не дружина з готовою вечерею: чекати не можуть. Багато чого зі зробленого Квітка, скоріше за все, швидко забувала, адже озвучування рекламних роликів – не та творчість, що навічно врізається в пам’ять. Але одну роботу вона запам’ятала назавжди. Одного разу її запросили попрацювати в кіно – зіграти епізодичну роль у голлівудській мелодрамі «Ти світло мого життя» (You Light Up My Life). Але, найголовніше: їй запропонували заспівати всі пісні, що звучатимуть у фільмі, а також головний, однойменний із фільмом саундтрек. Квітка із задоволенням прийняла пропозицію, тим більше, що балада You Light Up My Life, яку написав режисер фільму Йозеф Брукс (Joseph Brooks) була неймовірна за красою мелодики. Здавалося, що цю пісню наче спеціально створено для голосу Квітки.

Під час запису музики до фільму починаються неприємні юридичні мультики для дорослих. Постає питання: а хто, власне, має право випускати диск із піснями фільму? Рекордингова компанія, з якою Цісик мала контракт, чи кіностудія, яка тримала права на фільм? Саме в цей момент на горизонті з’являється фігура, що зветься Пет Бун. Цей чолов’яга в 1950-ті недовгий час їв свій шмат популярності, бо робив копії творів чорношкірих рок-н-ролерів Літл Річарда й Фетса Доміно.

Ґав той Бун не ловив: відчувши, що пісня You Light Up My Life – то є стовідсотковий хіт, він швидко купує права на виконання цієї пісні за лаштунками кінотеатру. Ще швидше організовує запис пісні, яку виконує його донька – Дебі Бун. Коли за кілька місяців після цього було випущено диск із голосом Квітки Цісик (вона відмовилася ставити на ньому своє ім’я, платівка називалася просто «Оригінальні пісні з кінофільму»), то Дебі Бун уже посідала перше місце національного хіт-параду. Під час вручення «Оскара» Джеку Бруксу – як автору «найкращої пісні для кіно 1977 року», цю пісню виконала Дебі з хором хлопчиків. А Квітка була в іншому місті, займалася своїми справами – вона проігнорувала запрошення на церемонію. Приємно одне – дочка Пета Буна вже ніколи не заспівала нічого яскравішого за цю композицію, і дуже швидко й назавжди зійшла зі сцени. А пісня, якій дала життя Квітка, продовжує жити й сьогодні, адже її переспівували багато відомих виконавців – від Патті Сміт до Хосе Каррераса.

 

Квітка Цісик з чоловіком Едом Раковичем і сином Едді

Квітка із двома пелюстками

1980 року Квітка Цісик, нарешті, втілює одну зі своїх мрій у життя – у світ виходить альбом «Kvitka – Пісні з України». Через три роки Квітка разом із матір’ю їде до України, але та подорож 1983 року для співачки була першою й останньою.

Другий її альбом – «Kvitka – Two Colors» («Два кольори») вийшов через дев’ять років після виходу першого. За цей час Квітка розлучається з чоловіком Джеком Кортнером і виходіть заміж за відомого звукорежисера Еда Раковича, на той час власника студії Clinton Recording Studio, на якій записувалися Мадонна, Ленні Кравіц, Джон Маклафлін, Джордж Бенсон, Пласідо Домінго, Майлз Девіс, Френк Сінатра, Дайана Росс тощо. Цікаво, що над альбомами працювали всі разом: аранжування робив Джек, записував та продюсував Ед, до того ж, партію фортепіано виконувала рідна сестра Квітки Марія – відома піаністка, що викладала в знаменитій Джульярд-скул, свого часу була директором консерваторії в Сан-Франциско та проводила майстер-класи в Карнеґі-Хол.

Отже, задля реалізації своїх планів Квітка мала все: аранжувальник та звукорежисер були поруч, так само як і висококласна піаністка та мати Іванна, що пильно стежила за вимовою доньки. Ще були потрібні студійні інструменталісти. І вони дуже швидко з’явилися, бо ж Квітка знала й товаришувала з найкращими музикантами Нью-Йорка. До того ж, працювали вони не через дружбу, а за щедрі гонорари. На два своїх альбоми Квітка витратила понад двісті тисяч доларів власних коштів. 1990 року обидва диски було номіновано на премію «Греммі» в категорії contemporary folk.

Іноді доводиться чути, що однією з таємниць Квітки є те, що вона змогла правдиво передати світовідчуття українця. Звичайного такого собі українця. За цими словами порожнеча. Бо ж не мають вони під собою жодних підстав. Існує й дещо інша думка: а що, коли Квітка передавала своє, внутрішнє світовідчуття українця? Того, якого вона носила в собі? І ніколи не хотіла його позбутися. Може, для когось це сумно почути, але «внутрішній українець» Цісик кращий за реального. Адже йому, реальному, сильно любити свою історичну батьківщину стає дедалі важче. Тому не варто нарікати тим, чий патріотизм квітне далеко від неї.

Слово людей, що просто люблять пісні, які виконувала Квітка, найщиріше. Тільки-но уявіть собі, звичайна людина, просто українець, прослухавши «Я піду в далекі гори» в її виконанні, може казати таке: «Коли я її слухаю, я дякую Богу, що я себе називаю Українцем». Або ж: «Недавно відкрив для себе цю Квітку, такого голосу я ще не чув та й ніколи, мабуть, не почую. Його неможливо порівняти ні з чим». Чи коментар до пісні «Де ти тепер»: «Солодкоголоса. Слова проймають до самого серця. Слухаю – мороз по шкірі... Слухав би вічно». То лишень три коментарі та й ті не найемоційніші, що їх можна прочитати на Інтернет-ресурсі You Tube, де викладено декілька пісень Квітки.

Так, як співає Квітка «Я піду в далекі гори» (пісню, автором музики і слів якої є Володимир Івасюк - "Аратта"), співати не може ніхто. Єдину людину, що може це зробити, звичайно, додавши частку себе, звати Ніна Матвієнко. Але сама пані Матвієнко в жовтні 2008, на вечорі пам’яті з нагоди десятих роковин смерті Квітки Цісик, що відбувався в Києві, зізналася: співати тих пісень, які виконувала Квітка, вона не може. Намагалася, і не один раз, але проспівати пісню до кінця так жодного разу й не вийшло – бо душать сльози, перекриваючи горло.

…Квітка Цісик померла 29 березня 1998 року від раку молочної залози, не доживши п’яти днів до свого сорокап’ятиріччя. Через цю ж хворобу померли її сестра Марія та мати Іванна. Квітка має сина, який живе з батьком, Едом Раковичем, у Нью-Йорку. Української хлопчина вже не розуміє.

Від “Аратти”. Пам’ять про незабутню Квітку Цісик нещодавно вшанували у Львові. На будинку №8 по вулиці Глибокій, де мешкала її родина (до 1944 року там мешкали її дідусь, бабуня, мама і менший мамин брат Василь – відома у Львові інтелігентна родина Левів), встановили меморіальну табличку пам’яті. А невдовзі одну з львівських вулиць назвуть іменем Квітки Цісик, чий голос зачаровував і зачаровує мільйони шанувальників її таланту.

 

 


 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.