Психологічні погладжування у спілкуванні

Автор/джерело -  © Роман Кушнір, «Експеримент» 

Уявіть собі: до вас ніхто не торкається. Що ви тоді відчуватимете? Можливо, деяким людям із гаптофобією (хворобливою боязню дотиків) така ідея і сподобалася би, однак для більшості це виявилося би неймовірною мукою.

Адже ми отримуємо інформацію про власну потрібність не лише зі слів інших людей, але також і невербально, завдяки інтонаціям, і також, звичайно, фізичним контактам. Психодіагностично можна одразу зрозуміти рівень довіри і якість стосунків між закоханими, лише поглянувши на доторкання. Іноді такі дотики схожі на гидливе общипування курки – швидкі, різкі рухи кінчиками пальців демонструють небажання бути з цією людиною. Натомість тривалі, міцні контакти з використанням цілої площі долоні свідчать про небайдужість і важливість для нас іншого. Та й загалом, наприклад, якщо між чоловіком і дружиною довгий час немає фізичного контакту (обіймів, поцілунків, погладжувань), то можна бути певними, що такі відносини летять в тартарари.

Фізичний контакт і стосунки

Хочете досягти порозуміння з близькою людиною? Засвойте щоденну звичку тісного контакту, наприклад, обійми до виходу з дому чи поцілунок перед сном. Нехай, незважаючи ні на що, цей добровільно взятий обов’язок виконується вами (хай навіть і одноосібно) і коли у стосунках яскраво світить сонечко, і коли темні хмари невизначеності заволікають небо, і навіть тоді, коли вже гуркотить грім непорозуміння (принципово важлива саме постійність). Побачите, наскільки міцнішими і приємнішими стануть щоденні відносини та наскільки менше проблемних ситуацій виникатиме. Але наголошу, що дотримуватися звички варто, незважаючи на жодні фактори (втома, образа, гнів, настрій і т.д.).

Навіть, коли мене просять проконсультувати з якоїсь проблемної ситуації, наприклад щодо проблем із родичами («У мене дуже деспотична мама, що мені робити?»), перше запитання, яке я ставлю, звучить так: «А коли ви востаннє маму обіймали? Коли зізнавалися у любові і давали зрозуміти, що вдячні просто за саме мамине життя?» Зазвичай клієнти у таких випадках над відповіддю замислюються надовго, бо навіть не роздумували про потребу «профілактики непорозумінь». Чого дивуватися, що близька людина конфліктна, буркітлива і не задоволена життям, якщо її просто ніхто не оточив теплом, душевним і фізичним?

Кажуть: для елементарного виживання людині кожного дня потрібно щонайменше 4 позитивних фізичних контакти (обійми, поцілунки, дотики), для комфортного самопочуття – 8, а для розвитку – 12. Досить важко ці цифри обгрунтувати, однак на рівні відчуттів і внутрішнього комфорту вони виглядають цілком правдивими.

«Погладити» словом

Психологічні, або словесні погладжування необхідні нам не менше, ніж фізичні. Тож, у науці мистецтва порозуміння вони займають особливе місце. Не існує відповідального спілкування без готовності зрозуміти іншу людину, а також нашого вміння використовувати «погладжування». Це, повірте, не так просто, як може здатися на перший погляд, і потребує тривалого вироблення навичок і як, не дивно, любові до себе. Але спершу хоча би трошки розглянемо класифікацію «погладжування» слів:

1. Умовні та безумовні.

Перші отримуються «за щось»:

– Ти чудово впорався зі своєю роботою.
– Мені дуже подобається, як ти одягаєшся.
– Твоя сьогоднішня розмова з клієнтом продемонструвала, що ти просто нікчема.
– Ти такий впертий, знову мене не послухав.

Натомість другі ми отримуємо «просто так»:

– Дякую тобі за те, що ти є.
– Ненавиджу тебе!
– Ніколи більше не хочу мати з тобою справу.
– Я тебе люблю!

2. Позитивні та негативні.

3. Зовнішні та внутрішні.

Як можна побачити з попередніх прикладів, не завжди слова солодкі як мед – інколи навколишні заляпують наше чесне ім’я і дьогтем. Або гладять проти шерсті. Зрештою, удар чи лупцювання – це також фізичний контакт (на нас звернули увагу) і звикнути людина однаково може як до позитивних, так і до негативних погладжувань.

Хтось чекає погладжувань ззовні, тобто від інших людей, а дехто може похвалити себе сам. Таке вміння ‒ це ні що інше, як продукт виховання, – когось привчили до факторів зовнішньої мотивації (оцінок, грамот, зарплат, похвал), а комусь довелося самому брати те, що йому належить. Чесно кажучи, однією з найбільших проблем бачу саме те, що люди не звикли самі задовольняти такий «голод». Скільки можливостей для розвитку ми/вони/люди б тоді отримали! Скажімо, пожурив вас безпідставно керівник за нібито погано виконану роботу, а ще й перехожий на вулиці ні сіло ні впало облаяв, та й дружина/чоловік згадали про вчорашній хліб, якого ви не купили, а ви не похнюплюєте носа і не впадаєте у невротично-істерично-депресивний стан, а кажете собі: «Тим не менше я супер! І в мене все вийде! І вірити в себе я можу й без них!» і таким чином знову готові створювати, діяти і досягати, та ще й з іншими ділитися своїм натхненням і позитивом.

Голод за погладжуваннями

Можемо ще розвинути тему «погладжувань» завдяки гастрономічним порівнянням, бо якщо існує голод за погладжуваннями, то, мабуть, і ситість у спілкуванні варто ілюструвати на прикладі нашого щоденного меню. Коли прийняти за замовчуванням, що люди «харчуються» (у спілкуванні) зовсім по-різному, то можемо виділити найбільш корисну і калорійну їжу й згрупувати її у нашому меню, виходячи з двох класифікацій: умовності-безумовності та позитивності-негативності. В такому випадку найсмачнішими «стравами» виявляться соковиті, поживні й екологічно чисті:

Безумовні позитивні погладжування.

Погодьтеся, приємно, коли цінують нашу особистість «просто так», лише за те, що ми є. Можемо прийняти, що це нас пригощають добірним м’ясом, дбайливо запеченим на вогні, або, скажімо, якимось делікатесом, наприклад червоною рибою, а чи осетровою ікрою. Можливо, вам ближче порівняння з чимось солодким? Тоді уявіть найкращий мамин чи бабусин торт, із любов’ю приготовлений «для своїх». Усе звучить дуже привабливо, але врахуйте: для смакування добрим м’ясом потрібно мати, чим пережовувати, та й поласувати солодким горіховим тортом можуть перешкодити діряві зуби. До чого я це пишу? Адже зазвичай, коли підійти до якоїсь (тут важливо саме якоїсь, а не добре знайомої) людини на вулиці і промовити щось на кшталт: «Дякую за те, що ви є! Захоплююся вами!», більшість відсахнеться, наче їм пропонують якийсь кізяк, а не смачнющу цукерку. І здатні відреагувати словами: «Що вам від мене потрібно? Я нічого вам не дам!» (До речі, а як би зреагували ви? Невже не вірите, що вам ‒ «будь-якій» людині ‒ можна бути вдячними «просто так», лише за те, що ви такі як є?)

Так от: важко живеться людині, яку не годують безумовними-позитивними погладжуваннями, ходить вона голодна-голодна і нікому до неї діла немає. І до речі, поведінка навколишніх безпосередньо залежить від вашого годування. Для тих, хто захоче надолужити згаяне у стосунках й підгодувати близьких і коханих смаколиками, подаю коротке меню – харчуйтеся на здоров’я:

– Дякую тобі, що ти є.
– Я тебе люблю.
– Я у захваті від тебе.
– Ніколи би не зумів так зробити.
– Ти молодець.
– Пишаюся тобою.
– Ти найкраще, що є у моєму житті.
– Ви супер/чудо/мега/неймовірні.
– У мене немає слів, щоб передати своє захоплення Вами.
– Ти чарівний/чарівна.
– Ви особлива людина.
– Коли ти є, це для мене свято.
– Ви мій ідеал.
– Скучив за вами.
– Ти найкраща дитина.
– Вірю у тебе.
– Ти змінюєш моє життя на краще.

Якщо не дають шашлик, то цілком непогано виглядає і домашня теляча відбивна, тобто якщо говорити про «більш офіційний» розділ меню, то називається він:

Умовні позитивні погладжування.

Якщо мені не кажуть нічого приємного і доброго «просто так», то тоді добре, коли дають поїсти, підкріпитися чи підживитися «за щось». Таким чином, я знаю, що мені зробити для уникнення голоду – достатньо виконати варте відзнаки і похвали. Коли нема ікри, то нехай буде якась добра домашня, але не делікатесна страва, скажімо, голубці чи сирники, або й фірмовий магазинний торт. Для більшості саме умовні погладжування є звичною їжею:

– Ти молодець, дуже добре написав контрольну.
– Я люблю тебе за ті вареники, які ти вариш.
– Ти чудовий товариш, ніколи не залишаєш у біді.
– Я довіряю тобі, бо ти завжди кажеш мені правду.
– У тебе чудовий голос, знаю, що це завдяки довгим тренуванням.
– Тобі дуже пасує цей светр.
– Ви вмієте дуже швидко та якісно перекладати текст, ви наш кращий працівник.
– Дякую за ту подорож, яку ти організував.
– Вірю, що ти напишеш екзамен на «відмінно», адже ти такий наполегливий.

Зазвичай для «виховання» чи зміни когось користуються саме такою формою у спілкуванні, оскільки вона вказує людині певні орієнтири. Однак для вказування меж, за які не варто переступати в щоденному раціоні спілкування, існує розділ меню, який називається:

Умовні негативні погладжування.

Їх основний внутрішній посил звучить так: ти поганий, але не «просто так», а «тому що». Дуже часто це можна назвати критикою вчинку людини. З одного боку, це стримуючі важелі впливу на людину:

– Ти жахливий учень, знову прийшов неохайним.
– Не хочу мати з тобою нічого спільного, доки ти не навчишся поважати думку інших.
– Ти поводишся як дитина, візьми врешті відповідальність за своє життя на себе.
– Ненавиджу, коли ти залишаєш за собою гори брудного посуду.
– Ти знову мене не послухав, не можу більше це терпіти.
– У тебе руки не з того місця ростуть. Хто так вішає картину!
– Припини сперечатися з клієнтом, теж мені Робін Гуд знайшовся.
– Ви їздите, наче ковбой у преріях, зовсім за дорогами не слідкуєте.
– Такий працівник нам не потрібен, ви геть не вмієте працювати з комп’ютером.

З іншого боку, корисність від їх застосування помітна лише тоді, коли додаються і позитивні погладжування. Наприклад, коли хочете, аби людина мила за собою посуд, то тричі похваліть за те, що вона його таки помила (або принаймні віднесла в раковину чи стерла крихти зі столу), перш ніж один раз ганити за не зроблене. Те саме стосується будь-чого: хочете змінити людину – спершу тричі похваліть за те, що, скажімо, прийшла вчасно, перш ніж один раз пожурити за спізнення. Ця техніка спрацьовує, починаючи від виховання школярів і закінчуючи перемогою над алкогольною, трудовою чи комп’ютерною залежністю. (А в яких пропорціях ви роздаєте умовні погладжування? Перш ніж відповідати поспостерігайте за собою, бо зазвичай ми надто оптимістично оцінюємо те добре, що робимо для інших людей).

Однак, повертаючись до гастрономічних порівнянь, дозвольте провести аналогію цих погладжувань зі шматком булочки з ліверною ковбасою. Що ж, на безриб’ї і рак риба. Коли не годують чимось добрим, то добре, що хоч взагалі щось дають, та ще й пояснюють причини (тобто наче дають шанс виправитися, хоча зазвичай це не більше ніж примарний самообман). Зрештою, черстве старе печенько теж інколи потрібне, однак врахуйте, що коли годувати таким людину (особливо близьку) постійно, то вона ходитиме голодною (злою, агресивною, безініціативною і т.д.), а з часом (якщо не навчиться «харчуватися» «на стороні») у неї розвинеться гастрит чи виразка (невроз або підвищена чутливість до всього сказаного). У будь-якому випадку на «дієті з об’їдків» далеко не заїдеш. Проте, погодьтеся, це все одно краще, аніж їсти протухле м’ясо чи давно протермінований дешевий торт, крем на якому скис і вже погано пахне, тобто

Безумовні негативні погладжування.

Чесно кажучи, я свідомо написав такі геть не приємні порівняння для того, щоб наступного разу перед ображанням інших ви розуміли: після такої «їжі» ентузіазму і натхнення для змін у людини не виникне, натомість образ і «жовчності» побільшає, й людина неодмінно з вами поганим поділиться, коли й не одразу, то згодом. І не варто сподіватися, що людина такого не їстиме. Чесно зізнаюся, теж колись так думав, але чим більше розширюється й урізноманітнюється коло мого спілкування, тим краще розумію: у деяких оселях такий «корм» (бо назвати це їжею язик не повертається) є чимось щоденним і звичним, як оплата за проїзд у трамваї. Чим зможуть нагодувати нас ті, хто у своєму житті ніколи не те що не їли, але навіть не бачили й рецептів (прикладів) здорового і ситного харчування? Вірю, що вам пощастило ніколи не частуватися «стравами» на кшталт:

– Ти нездара.
– Ненавиджу тебе.
– Свиня! Козел!
– Не хочу тебе більше бачити.
– Вбити тебе мало.
– Тобі нічого не вдасться.
– Ти просто мерзотник.
– У вас обидві руки ліві!
– З таких, як ти, виростає один бур’ян.

Тим не менше добре, коли шлунок може без втрат перетравити будь-яку їжу включно зі смолою з цвяхами, причому наповнитись енергією, тобто насититися. Вміння перетравлювати будь-яку їжу і з чужих «недоїдків» робити нектар, а зацвілі страви перетворювати на справжні делікатеси є результатом дуже важкої роботи над собою, однак це дає можливість ніколи не «голодувати», а отже, і без зупинок наближатися до своїх цілей.

Кажуть, що у світі є п’ять видів істот, які є цілком всеїдними і можуть харчуватися всім включно з різноманітними відходами. Ці істоти – мурахи, таргани, щурі, свині і… люди. Можна скористатися таким твердженням, щоб навчитись і дозволити й собі працювати з найрізноманітнішими харчами, які інколи нам пропонують у спілкуванні інші люди, а не зациклюватися на звичних для себе стравах. Тоді нікому не вдасться «вивести Вас із себе», і з настроєм працюватиметься легше, та й сприймати інших людей стане набагато простіше, без упереджень та непотрібного гніву.

Насправді людина ладна погодитися на будь-які погладжування, аби не почуватися проігнорованою! Бо якщо тарілка порожня, то і наїстися з неї немає як. Тому людина швидше напроситься на неприємності й образи, тільки би хоч якось «заморити хробачка». Ми соціальні істоти і підсвідомо потребуємо, щоб навколишні (особливо близькі люди) помічали нас. І наскільки б незалежною людина не виглядала, а жити без соціальних контактів таки не може.

То що робити з «погладжуваннями»?

Розвиваємо нашу психологічно-гастрономічну тему далі. Так само, як і їжу, можна:

- ПРИЙМАТИ ПОГЛАДЖУВАННЯ
- ПОГЛАДЖУВАТИ (НАДАВАТИ ПОГЛАДЖУВАННЯ)
- НЕ ПРИЙМАТИ ПОГЛАДЖУВАННЯ
- ПРОСИТИ ПОГЛАДЖУВАННЯ
- САМОПОГЛАДЖУВАТИСЯ

Дехто бере все без розбору, включно з тим, що брати не варто – негативними погладжуваннями. Однак часто трапляється і так, що люди не беруть належного: ви просто молодець – та ви що, я нічого особливого не зробив; я тебе люблю – та ні, такого, як я, немає за що любити. Це насправді дуже складна практика – навчитися брати те, що хочеш, і не брати, чого не хочеш, але вчитися таки варто.

Можна подавати пальто так, щоб людині було зручно одягатися, а можна «вішати» на когось, наче брудну ганчірку. Хочете перевірити, наскільки ви вміло «погладжуєте» – скажіть своїй знайомій щось на кшталт: «Ти чудово вмієш класти плитку, а ще мені дуже подобається, як ти перевстановлюєш Windows», або знайомому: «Ти готуєш страшенно смачну лазанью, а також прегарно граєш на арфі» (тобто щось геть нехарактерне для цієї людини) і поспостерігайте за реакцією. Вам подякували? – Ви неперевершені!

Не варто брати те, що вам не потрібно. Якщо вам дати погнутий пластиковий стаканчик із використаним пакетиком чаю, чи ви візьмете його? Думаю, що ні. Те саме варто робити з негативними емоціями інших людей. Залишати тим, хто їх дає. (Тут ідеться не про те, щоб взяти, а потім віддати назад – так ви теж забруднитеся.) Ні, дякую, мені не потрібен твій негатив, це не про мене, залиш це собі.

Просити теж треба вміти. По-перше: якщо просите, то робіть це так, щоб вам не можна було відмовити. По-друге: пам’ятайте, що як просите, так і отримуєте. І це стосується всіх без винятку сфер життя. По-третє: життя така штука ‒ що просите, те й отримаєте. Тому, наприклад, запитання: «Я добре виглядаю?» (що є геть неоднозначним і дозволяє людині відповісти «так» або «ні») краще переформулювати: «А правда, я добре виглядаю?» (незначні відмінності, але отримуєте набагато більший ефект), або ще краще: «Скажи мені, що я добре виглядаю!» (додайте до цього кивання, прямий погляд і посмішку) чи «Похвали мене за те, що я класно сьогодні виглядаю» – і Ви отримаєте саме те, що замовляли, і в потрібній кількості. Бо інакше для чого взагалі просити?

Зрештою, якщо нас ніхто не хоче годувати, то може все-таки варто купити кулінарну книгу і навчитися куховарити самому? І не лише, щоб позбутися власного голоду, але і для того, щоб нагодувати інших. У світі так багато «голодних», які не здатні дати самі собі раду, то, може, вже час, і саме ми візьмемо на себе цей нелегкий, але дуже відповідальний обов’язок? Самопогладжування якісно нічим від зовнішніх погладжувань не відрізняється. Навіть більше – людина, яка не навчиться користуватися внутрішньою мотивацією, а отже, батогом і пряником, так ніколи і не житиме власним життям, а лише намагатиметься відповідати очікуванням інших (батьків, вчителів, тітки Василини, героїв кіно і т.д.). Це дорога в нікуди. І хоча, безперечно, необхідно вміти отримувати погладжування в соціумі (інакше можна перетворитися на маніакально-девіантну-асоціальну особистість), але вміння залишатися ситим навіть у найкритичнішій ситуації ще нікому не завадило.

Впливи щоденного раціону

Якщо вже ми так детально заглибилися у аналіз, то на основі власної практики поділюся деякими базовими постулатами, які дозволять краще розуміти себе, а отже, і вести за собою інших:

Немає поганих людей – є люди, яким погано

Людина буває злою і недоброю ЛИШЕ від того, що вже довгий час сидить на голодному пайку. Згадайте себе, коли цілий день вимушено нічого не їли: Вам хочеться поговорити про дуальність за Декартом чи платонівський ідеалізм? Майже певен, що ні. Ми спершу хочемо «просто поїсти». Екстраполюйте це на хронічне недоїдання (недопогладжування, якщо можна так сказати) ‒ і ви побачите, що таки мали рацію автори старого мультика, коли стверджували: собака буває кусючою, та лише від життя собачого. А добра і сита тварина шкоди нікому не заподіє. В цьому, до речі, секрет дресирувальників: у клітку заходити лише до ситих тварин. Так от, уявимо собі, що Хтось росте в сім’ї, де всі надто зайняті, аби звертати увагу на Хтося. Його дрібні досягнення, наприклад п’ятірку з хімії, теж усі пропускають повз вуха. Хтось голодний чимраз дужче. Якщо ви не звертаєте увагу на добре, то, ймовірно, хоч помітите погане, – виникає цілком логічна думка в геть нелогічній частині його підсвідомості. Якщо Хтось розіб’є вікно в Школі і йому за це добряче перепаде, то він вже збагне, як побачити хоч якусь реакцію, що б підкреслила його існування у цьому Всесвіті. А якщо навіть така спроба «перекусити» виявиться безуспішною, то Хтосеві залишається не що інше, як почати регулярно прогулювати уроки, палити, бити вікна чи, принаймні, розтрощити улюблену мамину вазу.

Чим більш злісно і конфліктно поводить себе людина, тим більше вона «кричить»: «Нагодуйте мене! Будь-ласка, хто-небудь, дайте мені шматок хліба!» Але зазвичай близькі й просто перехожі байдуже проходять повз, лише зрідка кидають огризки (дають поради і рекомендації) чи каміння (докори, звинувачення й образи). Поставлю незручне питання: А скільки разів ви сьогодні дали іншим людям камінь, коли вони просили у вас хліба?.. То чи готові ви тепер побачити серед найбільш складних людей голодних і недолюблених прекрасних Особистостей, яким лише необхідно трохи вашої уваги і любові?

Хто скупо сіє, той скупо жатиме

Як довго можете безперестанку роздавати позитивні погладжування незнайомим? Це показник вашої місткості і нічого іншого, як довіри до себе. Бо якщо людина жаліє комусь, отже, насправді жаліє собі. Пам’ятайте, що чим більше віддаєте, тим більше до Вас повертається. Дуже прошу пам’ятати, що любов не є дефіцитним почуттям! І не варто обмежувати те, що насправді не має меж. Розірвіть замкнуте коло «не маю що давати, бо сам не маю, а сам не маю, бо нікому попередньо не роздав». «А що буде, якщо мені не залишиться?» – це безглузда модель життя і шлях до постійного голоду.

Чим ви годуєте інших, тим вони нагодують і вас

Люди навколо вас є тим, чим ви їх годуєте. Годуєте любов’ю – вони самі стають любов’ю, годуєте відходами і нечистотами – саме такими їх і робите. Також пам’ятайте: що посієш, те й пожнеш. Ваші колеги, близькі і рідні віддадуть вам саме те, чим ви їх годували. І якась енергетична їжа не пропаде у невідомість – все буде відраховано вам до останнього окрайця хліба.
Голодний голодного не нагодує

Але як часто об’єднуються (одружуються, закохуються, живуть разом) двоє недолюблених. Вони спершу були схожі між собою, на цьому підґрунті й потоваришували, почали жити разом, але коли дійшло до щоденної рутини, то тих скупих погладжувань стало недостатньо, і можна або «силою забрати» їх один в одного, або посваритися і розійтися. Немає значення, який варіант виберуть ці люди – у будь-якому випадку, якщо не навчитися поповнювати свої запаси, то всі варіанти виявляться згубними. Щасливе самодостатнє подружжя (родину) здатні створити тільки або двоє ситих, які знають «закони правильного харчування», або коли хоча б хтось один/одна має достатньо багато терпіння і відповідальності наситити іншу/іншого – чесно кажучи, інших умовно-успішних варіантів не бачив. Інколи стається так, що двоє «голодних» забирають «останній шматок» у своїх родичів чи співробітників, але це довго не триватиме, бо рано чи пізно така «експропріація слабкого» вилізе боком для агресора, через внутрішні конфлікти чи просто коли він натрапить
на когось сильнішого.

ВСІ ПРОБЛЕМИ ВІД БРАКУ ЛЮБОВІ!

Якщо людина конфліктна – знайте, її хтось недолюбив, якщо у когось проблеми зі здоров’ям – можете бути певні, причина у недолюбленості, хтось не зосереджується і не береться за давно відкладену справу – брак любові. Хай вас не заплутує багатогранність і неповторність проявів цієї проблеми: якщо розгледіти її зблизька, то причина завжди залишиться тією самою. Що ж поробиш – у голодних батьків ростуть голодні діти.

Тому, дочитуючи цю статтю, дуже прошу просто зараз відволіктися від тексту і сказати десяток позитивних погладжувань усім навколо, особливо людям, яким їх так важко давати, а отже, які їх потребують найбільше. Зробимо світ навколо кращим! Вірю у вас!