Олександрівський музей

Автор/джерело -  © Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв» 



Дата публiкацiї - 21.03.2018 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3922

Близько 11-тої години 10 вересня 2012 року я стояв поряд з залізничною станцією Фундукліївка. Літо вже попрощалось, але забуло забрати своє небо над Тясьмином. Його я і розглядав, намагаючись заглянути в вічі Сонцю, котре пірнало в хмару, а потім з неї з’являлось. Позаду шлях з Дніпра. Попереду зустріч з старшим товаришем, хранителем історії невеличкого містечка Олександрівка, Василем Вікторовичем Білошапкою.

Василь Вікторович Білошапка - директор Олександрівського районного краєзнавчого музею

Василю Вікторовичу Білошапці

Олександрівський музей... Люди завжди підсвідомо чи свідомо хочуть, щоб їх село чи місто починало свою історію від створення світу і було причетне по максимуму до всього, що відбувається. Тут проблем з причетністю до максимуму подій в історії не було. Василь Вікторович систематизував і описував цю причетність. Будучи директором музею, він його творив, жив в нім, а правильніше, - музей жив в ньому. Одним словом, Хранитель історії. Старший за мене на сім років, народившись в Макіївці і закінчивши в Луганську педінститут, повернувся на берег Тясьмина, де виросли його батьки та діди.

…і от він, поправляючи лівою рукою окуляри, а правою тримаючи учительську указку, починає екскурсію у часі і просторі:

- Згідно самій поширеній думці, 88 мільйонів років тому через падіння на Землю метеорита утворився кратер. Вчені припускають, що наш Бовтишський кратер утворився в той же самий час, що і кратер Чиксулуб в Мексиці. Земля тоді була вражена відразу двома великими метеоритами. Після свого утворення кратер, діаметр якого дорівнює 25 кілометрів… В цьому кратері і розміщена більшість нашого району.

Епохи, періоди, льодовик, флора і фауна, перші люди в цій місцевості. Хранитель історії говорив, мій погляд ковзав по експонатам. Глечики, реманент, рушники,… Все прокодовано знаками- нанесеним різбленням, вишивкою, пензлем - “дерево життя”, “дощ”, “вода”, “засіяне поле”, “птахи”, “домашні тварини”, “збіжжя”,… Люди малювали те, що їх турбувало.

Я переконувався ще раз і ще раз, що Світ обертається і повинен обертатись навколо кожної місцевості окремо.
Василь Вікторович розповідав, я ж ледь встигав сприймати і систематизувати - зарубинецька культура, чорноліська культура і жаботинський етап.

Тереножнкін, Іллінська, Рибаков… Кімерійці, скіфи, слов’яни, сармати, готи, гуни… Ловив себе на думці, що він не відокремлює періоди, щоб сказати – “а тут з’явились і ми”. Він вів неперервну історію від падіння метеорита. Так у його не зникає жодний період, жоден народ. І не повинен зникати – “бо хто вам майбуття з минулим зв’яже”.

Ось він зробив паузу, щоб зрозуміти швидкість мого сприйняття інформації, посміхнувся і виважено продовжив:

- Тут в 1652-1653 роках Богдан Хмельницький збирав військо. Тут в Бірках поряд з Олександрівкою він писав три відомих своїх листа –польському королеві Яну Казимиру, гетьману коронному Станіславу Потоцькому, коронному канцлеру Стефану Корицінському. Тут він приймав послів… На думку багатьох, Бірки дуже старий населений пункт і він є той Борград часів Київської Русі.

Бовтишка, Букварка , Вищі Верещаки, Головківка, Кримки, Михайлівка, Підлісне. Родниківка. Розумівка, Соснівка, Триліси... Цвітне, в яке заможні селяни Сіденки намагались власним коштом провести залізницю. Що не село, - то сторінка історії України. І кожне дало Україні непересічних особистостей. Я старався вникнути в кожне слово, в кожну думку Хранителя історії. Навіть, коли що пов’язувалось в його поглядах логікою чи якимось власним обґрунтуванням, то це було ближче до реальності, ніж в багатьох випадках офіційні нісенітниці. Це я в нього навчився описані в літописах події перевіряти через призму реалій, тобто через довідник “Норми виробітку на кінно-ручні роботи в сільському господарстві”…

Слухаю далі:

- Дитячі роки Міхал Грабовський провів в Олександрівці. Навчався в Уманській гімназії. Через вільнодумство не закінчив гімназії і переїхав до Одеси. А 1825-го оселився в родовому помісті в Олександрівці, періодично виїжджаючи до Києва, Варшави, Відня переважно для своїх наукових занять. Саме в «олександрівський період» свого життя став видатним істориком, літературним критиком і публіцистом.

 

Так. Яка постать. Я ж дещо повністю, а дещо частково читав його – “Коліївщина і степи”, “Станція Гуляйпільська”, “Тайкури”, “Оповідання курінного”. З ним товаришував Пантелеймон Куліш і був тут декілька раз, обійшов усі хати, пасіки й левади, записував пісні, легенди, оповіді про старовину. Це звідси він писав в листі: “Я теперь хожу, как пчела по сотам, где только встречу седую бороду, не отойду от нее без того, что не выжать из нее пахучего цветка народной поэзии, или в предании, или в песне.”

-Тут біля Нерубайського лісу в Підлісному народились Гнат Юра і Анатолій Авдієвський.

Два метри української сцени. Дві постаті української культури, котрих навіть переоцінити неможливо.

І знову постаті змінюють віхи історії. Коліївщина, війна 1812-го, російсько-турецькі війни, Холодноярівська республіка, Друга світова і нинішня російсько-українська. Семен Неживий, генерал Раєвський, Пилип Хмара, Чорний ворон (Микола Скляр),...

Колись одному із адміралів Чорноморського флоту Російської імперії кинулось ввічі, що дуже багато матросів з Чигиринського повіту. Він на мапі почав шукати цей повіт берегами Азовського і Чорних морів, аж поки не підказали, де той повіт й чиї нащадки ті моряки.

На стендах - фото від рядових до генералів різних армій. Ті командири, що при атаці рахували особовий склад підрозділу з собою і ті, що ні. Ті, що лягли в бою і ті, що ні. Ця земля пережила набіги, війни, гібридні війни. Чого тільки варта гібридна Новосербія? Коли частину рідні виселили, а в їх домівки поселили чужих людей. Ще ніхто не описав цю майнову нічну поножовщину. Вона тривала пару десятиліть, аж поки молоде покоління в родинах не перемішалось. Ловив себе на думці, що Василь Вікторович весь час говорить постатями минулого про майбутнє:

- Подивіться на автопортрет Тищенка Якова Андрійовича. Це наш селянин, призваний в Червону армію. Закінчив кавалерійські курси командного складу. Полюбив хімію і в 1934 році написав підручник для армії "Сучасна хімічна зброя на війні" Репресований в 1937. В 1955 повернувся в Олександрівку. Художник і письменник.

 

Переді мною був портрет красивого чоловіка в вишиванці з жовто-блакитними китичками. Малюнок датований 1953–м роком!

Я ніби пішки ходив по навколишнім селам за Хранителем історії. Соснівка. Іван (Павловський)- митрополит Української Автокефальної Церкви. Засуджений трійкою НКВС до розстрілу у 1936 році. Розумівка. Рушник Параски Поліщук із вишитими голубками і датою 1933 рік. Їй і Івану було по дев’ятнадцять. Той рік забрав у ней Івана. І знову люди і їх долі. Вони крізь своє щастя, горе, розум, працю, мрії з усієї сили намагались майбутнім поколінням підставити своє плече, застерігаючи від злого й нерозумного.

І знов крокую селами за Хранителем історії. Тими шляхами, котрими пішли в світ з цих сіл вчені і митці, військові і люди праці, вчителі і священники. Місцеві герої! Їх іменами повинні бути названі кращі вулиці, майдани, парки, школи. Ніхто не може бути такими взірцями, як земляки, котрі “вийшли в люди”.

- В нашому містечку народився Левко Мацієвич - перший український авіатор, мав посвідчення авіатора за номером 178. Це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків…

 

Капітан Левко Мацієвич, перший український авіатор, будував Чорноморський флот, розробляв підводні човни і авіаносці

Капітан Левко Мацієвич будував Чорноморський флот, розробляв підводні човни і авіаносці…

Водночас він був одним із найвидатніших українських діячів початку 20 століття, одним із засновників і найактивніших членів Революційної української партії (РУП), послідовним і переконаним українським самостійником…

1910-рік. 33-ти річним загинув в авіакатастрофі під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт- Петербурга.

Це ж про ного Микола Вороний писав у вірші «Ікар»: “Світлий образе, блискучий! Ти стоїш переді мною.”

 

Стенд музея з повітряною кулею над Олександрівкою. Повітряна куля «Генерал Заботкін» пролетіла 300 верст на висоті 3900 метрів і опустилась поблизу станції Фундукліївка в Чигиринському повіті Київської губернії 10-го вересня 1898 року о 15-й годині 15 хвилин. Пілотами кулі (аеронавтами) були капітан Олександр Матвійович Кованько та Василь Васильович Кузнєцов…

З 1910 році Олександр Матвійович командував Навчальним повітроплавним парком у Гатчині, згодом перетвореним на Офіцерську повітроплавну школу. Під його керівництвом побудовали перший російський дирижабль, а потім – п’ять літаків. Господи! Капітан Олександр Матвійович Кованько! У письменника Кайтанова читаємо про 7 жовтня 1910 року: “Мацієвич заклопотано ходив навколо своєї птиці, щось підтягуючи в тому місці, де знаходилася перекладина для сидіння. Тут же у аероплана ходили ще кілька людей, серед них два інженери і організатор цього азартного атракціону, полковник Кованько.” За деякий час він вже розмахував руками від безвихідності на місці катастрофи, оточеної жандармами.

10 вересня 2012 року о 15.00 вийшли з музею дві людини. Зупинившись на сходах, вони розглядали небо. До прильоту повітряної кулі залишалось 15 хвилин. Але ті 15 хвилин залишались 114 років тому. Попереду нова історія. Багато чого ми не можемо змінити, але багато чого і можемо.

Василь Вікторович Білошапка зачиняв музей. Завтра він його відчинить і поведе школярів на екскурсію. Олександрівський музей - як фільтр на шляху сьогодення в майбутнє через досвід минулого.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.