Актуально
44876 переглядів
 |
Художник - Олександр Охапкін |
Саме після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохреща.
Свято Введення називалося в народі Третьою Пречистою, оскільки було присвячено і пов’язано з Пречистою Богородицею. В церковний календар свято Введення потрапило у VIII столітті і почало відзначатися Візантійською церквою з IX століття. Для цього Григорієм Нікомедійським (IX ст.) було спеціально укладено службу, а Синайський канонар з ІХ-Х століття зафіксував свято Введення під назвою: “Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки”.
За церковними легендами, апокрифічною «Книгою Якова» (яка неодноразово заборонялася як східною, так і західною церквою як шкідлива) і “Псевдоєвангелієм Матея про Різдво Пречистої Діви Марії” довідуємося, що начебто батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що як у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові в Єрусалимський храм. Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. А коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.
Ось така офіційна версія. Хоча, як бачимо, свято Введення виглядає як щось неприродне і чуже для нашого народу, адже базується не на християнських, а на старозавітніх та апокрифічних текстах.
Нам же це свято цікаве передовсім тому, що до нього прив’язані давні українські дохристиянські звичаї та обряди. Всі вони базувалися на річному сільськогосподарському циклі, а українським селянам були відомі давні “житійські правила”.
Після Введення і аж до Благовіщення не можна було копати землю – бо “вона відпочиває і на літо сили набирає”; “Від Введення до Дев’ятого четверга (дев’ятий четвер після Різдва) не можна бити білизну праником, бо це зашкодить ниві та приводить влітку бурю на поля”; “Коноплі треба потерти до Введення, а той, хто їх тре після цього свята, накликає бурю на поля, а на себе – від людей зневагу”.
Олекса Воропай у його книзі “Звичаї нашого народу” наводить приклад, на його думку, народної етимології: на Слобожанщині Введення називали Видіння. Селяни вірили, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому й Видіння.
Але ми можемо припустити, що це ніщо інше, як тихий і неусвідомлений відголосок архаїчного культу предків, що залишився в глибинах культурної і генетичної пам’яті нашого народу, для якого Введення – це споконвічна українська традиція поклоніння і шанування Великої Богині.
До теми:
