В Україні порушується конституційне право громадянина отримувати інформацію рідною мовою, наголошують спостерігачі.Російськомовних видань в Україні в декілька разів більше, ніж українськомовних. І причина зовсім не в тому, що українці не хочуть читати рідною мовою. Експерти говорять про те, що українську мову послідовно витісняють із преси, зокрема, занижуючи позиції українськомовних видань у рейтингах, орієнтуючи рекламодавців на російськомовні засоби інформації.
Голова мистецького об’єднання «Остання барикада», народний депутат Олесь Доній вирішив перевірити баланс української та російської мов у пресі за допомогою звичайних електронних терезів. Для цього в одному з київських кіосків преси придбав по одному примірнику кожного видання. Російськомовних отримав 16 кілограмів на 1000 гривень, за українськомовні сплатив 150 гривень, й заважили вони 2,7 кілограма.
За його словами, шестиразова перевага російськомовної преси в Україні – наслідок цілеспрямованого тиску на українську культуру з боку проросійських сил.
«Як бачимо, закиди про «страшенну українську агресію на ринку друкованих ЗМІ» безпідставні – все чудово видно на цих двох терезах. Українці аж надто толерантні, постійно йдуть на поступки іншим культурам та мовам, тоді як тиск на все українське – постійний і цілеспрямований. Українська культура має бути більш активною і наступальною, аби не втрачати своїх позицій», – переконаний очільник «Останньої барикади».
Заниження рейтингу – маніпуляція рекламними коштами?
Генеральний директор журналу «Український тиждень» Микола Шейко вважає, що в країні склалася катастрофічна ситуація з українськомовними виданнями.
Однією з причин цього він називає рейтингові дослідження фірми «ТНС-Україна», які фактично впливають на вибір рекламодавця, а значить, і на розподіл коштів між українськомовними та російськомовними засобами інформації.
Попри те, що його видання увійшло до топ-100 останнього рейтингу агенції «ТНС-Україна», Микола Шейко вважає цей рейтинг нечесним.
«У цьому рейтингу видань, які домінують нині на ринку України, є лише одне українськомовне. Це є наслідком, зокрема, багаторічної діяльності організації, яка переконувала рекламодавця, що українськомовні видання неконкурентоздатні, не мають власної аудиторії. Нас одразу переводять у нижчий ранг за мовною ознакою!» – наголошує Микола Шейко.
Натомість заступник директора агенції «ТНС-Україна» Анна Добривечір вважає звинувачення в лобіюванні інтересів російськомовних ЗМІ безпідставними.
«Результати медіа-досліджень у першу чергу впливають на рекламодавців та самих видавців. Але звинувачення, які лунають проти нас, голослівні. Наші дослідження відповідають світовим стандартам, нещодавно вони пройшли незалежний аудит. У дослідженні можуть брати участь усі видання, які відповідають функціональним критеріям, таким, як географія поширення, тираж, час присутності на ринку. Мова до цих критеріїв не має жодного стосунку», – вважає Анна Добривечір.
Російська мова в українських газетах – вияв ледачості власників?
Українцям пропонують переважно російськомовну пресу, і це є новою потужною формою русифікації, переконаний директор фонду «Демократичні ініціативи» Ілько Кучерів.
«Три чверті населення України є українцями. Чому це раптом вони не можуть читати рідною мовою? Потрібно робити інформаційну кампанію для оцих«буржуїнів» – власників мас-медіа. Можливо, вони просто ледачі і гадають, що зароблять більше, якщо усі видання будуть однаковими, з однією мовою», – каже він.
Ілько Кучерів переконаний, що насправді є величезний українськомовний сегмент ринку, і він зараз не заповнений. На початку 1990-х років у столиці лише одна українськомовна газета «Вечірній Київ» мала мільйонний тираж.
І більш ніж мільйон охочих читати українською в Києві нікуди не зник. Просто треба змінювати технології продажу, робити українські видання більш ефективними на ринку, вважає директор фонду «Демократичні ініціативи».
Від “Аратти”: на жаль ми, хіба що можемо, зі свого боку підтвердити наявність вітчизняного феномену: україномовні видання існують в державі Україна виключно на плечах ентузіастів, маленьких українців. І справа не у відсутності аудиторії, бо можемо засвідчити - вона чимала й практично однакова за чисельністю, як на заході, так і на сході, тобто у всіх без виключення регіонах України.
Очевидно справа у тому, що українські бізнесмени, із якогось дива, не вважають за необхідне рекламувати свої товари й послуги серед, власне українців ( бо саме вони, а не хтось інший становлять більшість аудиторії цих видань). Логічно виникає питання: чи є в Україні національний бізнес взагалі? Бо складається враження, що те що вважається національним, насправді є спосіб іноземців викачувати із України ресурси.
Проте, про підтримку українського слова вже традиційно полюбляють базікати видатні українолюби у високих кабінетах влади. І під ті словеса та самокрасування продугувати масиви макулатури у вигляді "національних програм", щоб під ту свистоплясу вкрасти бюджетні грошики та роздерибанити проміж своїх.
А ще, підтримка українського слова стала обов'язковим елементом передвиборчих лохотронів політиканів. Але, що найцікавіше, що й вони чомусь замовляють рекламу, у кращому випадку, у двомовних виданнях нібито іх обиратимуть у владу не українці.
Актуально
34208 переглядів
Публiкацiї за темою «Національне питання»:
