Актуально
29097 переглядів
|
Андреа Граціозі |
Я зустрілася з Андреа Граціозі у приміщенні Посольства України в Італійській республіці після церемонії вручення йому ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Високу нагороду італійському науковцеві, професору Неаполітанського університету “Федеріко ІІ” присудили “за вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932-33 рр. актом геноциду українського народу, активну громадську діяльність щодо вшанування жертв трагедії”. Так зазначено у відповідному указі Президента України.
– Що спонукало вас почати вивчення Голодомору в Україні?
– Я вивчав історію СРСР і знав, що у 1930-х роках там було багато страждань. Ознайомлюючись із архівами міністерства закордонних справ Італії, відкрив папку з документами “Листи з Харкова”. Її вміст надзвичайно вразив мене. Це були звіти італійського посольства та консульства з Харкова, Новоросійська й Києва про те, що там відбувалося. Дипломати щотижня надсилали Беніто Муссоліні такі звіти, адже тоді він був міністром закордонних справ. Вражало те, що на кожній із цих трьохсот сторінок були власноручні помітки майбутнього дуче. Проте коли я взяв до рук італійські газети тих років, то знайшов лише описи надзвичайних досягнень радянського сільського господарства. Отже, навіть фашистський режим приховував факти Голодомору.
Звіти ж консулів вражали. Ці люди могли їздити країною, де повсюди бачили смерть, і все це було задокументовано.
Трагедія була настільки великою, що звіти переповнені людським співчуттям. Вони наразі є найбагатшим джерелом інформації, яке ілюструє реальність тих днів.
Відтак я почав вивчати радянську історію, звертаючи особливу увагу на факти голодоморів.
– Ваші дослідження ґрунтуються лише на цих італійських джерелах?
– Ні. Після 1991 року, коли відкрили радянські архіви, я долучив їхні матеріали до своїх досліджень. Мав нагоду працювати в Москві та Києві з групою, до складу якої увійшли російські, українські й американські вчені. Ми шукали оригінали документів.
Окрім того, знайшлося багато свідчень людей, котрі пережили Голодомор і втекли за кордон під час війни. Були листи до родичів у Канаду. На основі всіх цих документів ми змогли відтворити картину подій тих часів. Вивчаючи документи в Італії, не могли зрозуміти, чому все так відбувалося, бо не мали на руках документів тих, хто спровокував Голодомор. Ми знаходили лише констатацію фактів: люди почали вмирати в листопаді-грудні. Смертність досягла своєї кульмінації у березні-квітні. А от чому так сталося, ми зрозуміли, лише вивчивши документи в архівах Москви. Вони довершили цю страшну картину та дали переконливі пояснення.
– Яких висновків ви дійшли?
– У 1930-х роках проводили колективізацію та розкуркулення. Це було жахливою політикою, проте тодішня влада вірила, що вона принесе підвищення продукції сільського господарства. На початку влада не мала на меті створити Голодомор. Проте селяни не погоджувалися з її курсом, резонно вважаючи його повторенням кріпацтва. У 1931-1932 роках сільське господарство занепало. Країна мала мало зерна, але дуже хотіла експортувати його за кордон, щоб купувати машини для заводів. Сталін звинувачував у всіх цих проблемах селян, а не свою політику. На його думку, найбільшу опозицію його владі створювали українці, народи Північного Кавказу та дельти Волги, зокрема регіону Тамбов. Восени 1932 року вже було відчутно певну нестачу зерна. Сталін же вирішив покарати населення голодом через те, що, як він вважав, селяни погано працювали. У листопаді-січні він видав чимало указів (ми знайшли та вивчили їх), у яких постановив відібрати всі продукти харчування у визначених районах.
– Тобто він усвідомлював наслідки, до яких можуть призвести такі дії?
– Він знав про труднощі, що їх спричинила його неправильна політика, і її результати. На початку 1933-го він вирішив погіршити ситуацію, щоб покарати тих, хто протидіяв його волі. Це видно з того, що 1932 року померло кількасот тисяч осіб, майже всі вони з України, Кавказу, Кубані та Волги. Із січня 1933-го щогодини помирали тисячі осіб. Окрім того, ми виявили документи, в яких людям забороняли залишати села. Ця величезна трагедія сталася з провини однієї особи. На підставі цього можна стверджувати, що то була політика геноциду. Я не підтримую думки, що голод первинно організували спеціально, щоб винищити населення. Проте коли він почався, то його зужили, щоб покарати голодом, а отже, смертю. Саме тоді він переріс у політику геноциду. Гадаю, впродовж шести місяців 1933-го померло чотири мільйони осіб. Сталін не прагнув винищити всіх українців, він хотів убити декілька мільйонів, аби змусити інших скоритися його владі.
– Нині в Україні порушують питання про відповідальність Росії за Голодомор. Що ви думаєте щодо цього?
– Особисто я вважаю, що провина лежить на тодішньому режимі комунізму та Сталіні. Від нього потерпів і російський народ. У Волзькому регіоні вмирали російські селяни. Постраждали казахи, їх убивали, як тварин. Гадаю, Росія мусить визнати існування режиму, від якого постраждало багато народів.
– Як ви оцінюєте постать Сталіна?
– Він був дуже жорстокою людиною. Проте не можна не визнавати його інтелекту. Він був значно розумнішим, аніж уявляють. Проте його злоба була безмежною. Крім того, гадаю, був параноїком. Я вивчав листи й укази Сталіна, в яких ідеться про те, що він посилав людей на тортури, вимагаючи від катів задавати наперед визначені запитання та катувати своїх жертв доти, доки не отримають наперед визначені відповіді. Він був упевнений у своїй правоті й хотів лише отримати підтвердження своїх страхів.
– Розкажіть про ваші публікації – результат досліджень Голодомору.
– Архівні документи, звіти італійських консулів в Україні опубліковано вже давно в Америці, Італії, Франції. Я назвав їх так само, як називався файл, у якому їх зберігали, – “Листи з Харкова”. Тепер пишу історію Радянського Союзу від виникнення до розвалу, а також про громадянську війну 1930-х років в Україні, Другу світову війну. Сподіваюся, невдовзі ці праці опублікують.
Довідка:
Андреа Граціозі народився 19 грудня 1954 року. Закінчив економічний факультет неаполітанського університету 1977 року. Працює викладачем сучасної історії на факультеті соціальних наук і сучасної історії в університеті “Федеріко ІІ” м. Неаполь.
Працював в університетах Пітсбурга (1979), Пенсільванії (1983), Вашингтона, Гарварда, Москви, Берліна й інших. Працює з науковими організаціями – Італійська асоціація з вивчення сучасної історії, Італійська асоціація з вивчення України, Американська історична асоціація й інших.
До теми:
