Актуально
18606 переглядів
 |
Останні повідомлення Європейської бізнес асоціації про істотне зниження інвестиційної привабливості України є достатньо зваженою оцінкою політики нинішнього уряду щодо створення привабливого бізнес-середовища в Україні.
Це також досить серйозний сигнал в умовах наростання нового етапу світової кризи. Якби не Євро-2012, яке фактично було подароване «попєрєдніками» теперішній владі, ми могли б спостерігати повну інвестиційну кризу, хоча об’єкти Євро і так майже на 85% побудовані за рахунок державних коштів.
Під серйозною загрозою перебуває вся державна політика модернізації внаслідок виникнення так званої інституційної кризи, що негативно впливає на спроможність до реалізації модернізаційної стратегії, а відтак потребує якнайшвидшого подолання. Одним із провідних напрямів протидії інституційній кризі є, як відомо, формування в країні середовища, сприятливого для розвитку бізнесу, однак цього фактично не відбувається.
Не дивлячись на задекларовані на найвищому державному рівні національні цілі модернізації країни, пріоритетними для іноземних інвесторів залишаються посередницькі сектори економіки зі швидким обігом капіталу. За останні роки більша частина (понад 50%) всього обсягу прямих іноземних інвестицій спрямовується в фінансовий сектор. Вагома їх частка залучається у сферу операцій з нерухомим майном (10,4%) та торгівлю (9,6%). У той же час в усю промисловість – 15,7% інвестицій, з яких більша половина – в металургійну галузь.
Негативним чинником, що суттєво обмежує динаміку інвестиційних процесів в країні, залишається неадекватна нинішнім реаліям як всередині країни так і у світі економічна політика, що формує несприятливий інвестиційний клімат. Його ключовими проблемами є: високий рівень корупції в усіх сферах господарської діяльності та критична ситуація у сфері незалежності судової системи; недосконалість механізмів захисту прав власності; слабка інституційна структура та низька ефективність ринків товарів і послуг, які пригнічують конкуренцію та перешкоджають розвитку підприємництва в країні; несприятливий фіскальний простір, що характеризується високим податковим навантаженням та обтяжливою системою адміністрування податкових платежів; слабкість механізмів реалізації регуляторної політики держави.
Оцінки ситуації в Україні щодо легкості ведення бізнесу погіршилися, при цьому за багатьма ключовими показниками якості бізнес-середовища країна займає найнижчі позиції (зокрема, отримання дозволів на будівництво, реєстрація власності, сплата податків, питання банкрутства); недотримання прав міноритарних акціонерів щодо участі в управлінні товариством, отриманні достовірної інформації про діяльність акціонерного товариства, розподілення дивідендів за підсумками діяльності товариств та неможливість перевірити правдивість даної інформації, а відтак – впливати на формування інвестиційної стратегії підприємств.
В Україні доцільно сформувати політику щодо переорієнтації іноземних інвесторів у виробничу сферу. До того ж у реальному секторі економіки основними реципієнтами залишаються низько технологічні, енергоємні сфери виробництва та послуг, водночас відсутня зацікавленість інвесторів у підприємствах інноваційного спрямування.
Враховуючи наявний загрозливий рівень зносу виробничих потужностей для модернізації виробництва, необхідно залучати інвестиції на рівні щонайменше 25% ВВП.
З огляду на низьку кредитну активність та загальний дефіцит фінансових ресурсів в Україні суттєве покращення рівня інвестиційної безпеки у середньостроковій перспективі є малоймовірним. Тому питання залучення іноземних інвестицій та створення сприятливого інвестиційного клімату мають бути пріоритетом економічної політики у середньостроковій перспективі.
Доцільно кардинальним чином покращити структуру інвестування, стимулювати притік інвестицій у високотехнологічні сфери. Україна має в 2,6 раза меншу частку товарів високотехнологічних видів промислової діяльності в структурі промисловості, ніж усереднена відповідна частка різних регіонів світу, що дає підстави говорити про менш технологічно конкурентоспроможну структуру вітчизняної промисловості ніж у цілому за регіонами світу. Загалом, технологічна структура експорту країни є неконкурентоспроможною – частка товарів промисловості з низьким рівнем технологічності та середньо-низькотехнологічних становить 72,5%, тоді як частка середньо-високотехнологічних та високотехнологічних товарів складає лише 27,5 відсотків.
Наука перестала бути в Україні головною продуктивною силою і рушієм розвитку. Впродовж 2000-2010 років наукомісткість ВВП зменшилась в 1,3 раза, а скорочення питомої ваги реалізованої інноваційної продукції протягом 10 років (2001-2010) становило 1,8 раза. Констатуємо зменшення активності підприємств при здійсненні інноваційної діяльності. Освоєння виробництва нової техніки спостерігається лише на кожному 7-8 підприємстві, а нової продукції – на кожному другому підприємстві від загальної кількості інноваційно-активних підприємств, що поступається рівню 2000 року. Продуктивність праці не досягла рівня 1990 року, а по промисловості зростання на рівні 54,9% є недостатнім для подолання критичних відставань відносно розвинених країн світу.
З метою покращення іноземного інвестування потрібні додаткові державні гарантії захисту іноземних інвестицій та їх повернення в разі припинення інвестиційної діяльності.
Окрім проблем, пов’язаних із вадами інвестиційного клімату, на найближчу перспективу існує низка ризиків (як зовнішніх, так і внутрішніх) для стабільної позитивної динаміки інвестиційних процесів, зокрема, низька інвестиційна активність підприємств, недостатня для здійснення модернізації виробництва. Водночас розширене відтворення української економіки на даному етапі її розвитку залежить не лише від збільшення норми нагромадження основного капіталу, але й насамперед від збільшення ефективності процесу нагромадження. Прискорений приріст основного капіталу не може відбуватися без якісних перетворень у системі виробництва.
Значна роль у цьому належить вибору відповідної галузевої і технологічної структури інвестицій в основний капітал, яка має враховувати і поточні, і довгострокові завдання розвитку; низька доступність кредитних ресурсів для реального сектору економіки, незадовільна динаміка кредитування інвестиційних цілей нефінансових корпорацій; погіршення технологічної структури інвестування економіки, в якій знизилась питома вага інвестування в машини і обладнання, натомість зросла частка інвестування у нежитлові будівлі і споруди.
Відсутні дієві механізми міжгалузевого переливання капіталу та стимулювання інвестування прибутків підприємств у модернізацію виробництва. За таких умов додаткові кошти, отримані експортними галузями в процесі економічного зростання, використовувались недостатньо ефективно, і фактично виводились за межі держави. В такому разі про будь-яку активізацію інвестиційної й інноваційної діяльності не може бути й мови.
Для активізації інвестиційних процесів задля пришвидшення структурно-технологічної модернізації виробничої сфери доцільним є:
• визначити ключові напрями розвитку промислового комплексу в довгостроковій перспективі та можливості оперативного корегування розвитку в залежності від зміни зовнішнього середовища або кон’юнктури внутрішнього ринку;
* прописати конкретні розміри податкових пільг та конкретизувати механізми гарантування довгострокових інвестиційних вкладень для суб’єктів господарювання, в тому числі недержавного сектору, що здійснюють інвестування у середньо-високотехнологічні сектори та створюють замкнені виробничі цикли на території країни;
* усунути структурні диспропорції в частині розподілення інвестицій в основний капітал за технологічними секторами та збільшити частку інвестиційних вкладень в основний капітал секторів із високим та середньо-високим рівнями технологічності.
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
