- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
Статистичні дослідження показали – люди пам’ятають до 85-90 відсотків усіх подробиць, за яких стався їх перший поцілунок. І в той же час в пам’яті залишається в 2-3 рази менше подробиць смерті та похорону батьків, втрати невинності або народження першої дитини.
Існують три теорії походження поцілунку.
Згідно з першою, першопричиною поцілунку є материнство. Коли дитина кидала груди, але не могла ще самостійно кусати і пережовувати тверду їжу, за нього це робила мати, яка перетворювала їду в рідку кашку, а потім передавала її своєму нащадкові, так би мовити, «з вуст у вуста». Потім ця дія почала відігравати роль смоктунця-дурника: щоб обдурити і заспокоїти дитину, мати просто торкалася своїми вустами до її губ, імітуючи процес годування. А в підсумку торкання вустами вуст набуло значення ніжності та ласки.
Друга теорія вбачає у поцілунку просте наслідування тваринам. Наприклад, птахам, які під час шлюбних танців, серед інших маніпуляцій, торкаються одне до одного дзьобами (звідси – «милуються, як голубки»). Або – «цілуючимся рибкам» гурамі. Правда, у гурамі насправді це зовсім не прояв ніжності: так самці борються за територію і самок. Вони просто міряються ротами: у кого він менший, той безславно покидає «поле бою».
Третя теорія стверджує, що поцілунок у наших далеких предків припускав мирні наміри – дотик витягнутих вперед вуст назамість шаленого оскалу зубів, готових вчепитися в горлянку супротивника.
Всі ці теорії, кожна з яких по-своєму ефектна і переконлива, розбиваються, однак, до одного дивного явища – поведінки шимпанзе. Ці наші «далекі родичі» зворушливо, зовсім по-людськи, обіймають за шию того, кого вони люблять, і притискаються до нього губами. І жоден зоопсихолог не в змозі пояснити, звідки береться такий прояв ніжності.
Древні пов’язували дихання з душевною силою людини і наділяли його цілющою дією. Від тих далеких часів залишилася традиція цілувати дитині забій або подряпину, примовляючи: «Ну ось, і все пройшло!». Звідси ж – казковий сюжет, де прекрасний принц поцілунком будить сплячу красуню або перетворює жабу в принцесу.
Амур і Псіхея, антична римська скульптура
Перші письмові свідчення про поцілунок в людській історії прошкують до перських написів, яким близько 4 тисяч років. У V столітті до нової ери Геродот теж згадує про поцілунок і так само у зв’язку з персами. Правда, це не зовсім той поцілунок. «У персів, – написав Геродот, – рівні по суспільному становищу чоловіки при зустрічі цілують один одного в уста, а нерівні – в щоку».
Найвищого розквіту звичка цілуватися досягла в древніх римлян. Цілувалися всі – чоловіки, жінки, діти, родичі, знайомі і ледь знайомі; цілувалися скрізь – вдома, на вулицях і в громадських місцях. Змащували губи особливою ароматичною помадою, щоб цілуватися було приємніше. Врешті, це прийняло характер божевілля, і імператор Тіберій особливим декретом звів цю поцілункову епідемію до розумних розмірів.
У Стародавньому світі і Середньовіччі поцілунок при зустрічі демонстрував пстановище в соціальній структурі суспільства. Рівні цілували один одного в губи, якщо різниця була не особливо різкою – в щоки. Якщо ж щаблів, які поділяють людей на соціальних сходах, було досить багато, то, в залежності від їх числа, нижчі цілували вищим руку, плече, коліно, край одягу або ступню. Раб же був зобов’язаний цілувати землю біля ніг свого пана.
Страшні епідемії чуми і чорної віспи в Європі, які забирали життя мало не половини населення континенту, внесли корективи в стародавні традиції. До епохи Ренесансу з’явилися зовсім нові форми етикету – глибокий уклін з помахом капелюхом перед собою (потім це перейшло в легкий уклін і простий дотик до капелюха); поцілунок жіночої руки в рукавичці (потім це перейшло в легке стискання і нахил голови над рукою); у чоловіків з’явилося рукостискання при зустрічі і прощанні; нарешті, з’явився «повітряний поцілунок».
Поцілунки стали поділятися на «соціальні» і «чуттєві».
Ірландці абсолютно переконані, що той, хто поцілував камінь «Бларні-стоун», отримує особливий дар красномовства, що дозволяє йому опанувати серцем будь-якої жінки
«Соціальні» поцілунки – перед довгою розлукою, після довгої розлуки або при вітанні – у різних народів виконуються по-різному. Росіяни, бельгійці і араби, наприклад, цілуються триразово, американці і французи – дворазово, в кожну щоку. Австрійці обмежуються поцілунком руки жінці, а в країнах Середземномор’я та Латинської Америки традиційно цілуються чоловіки.
Китайці ніколи не цілуються прилюдно, а нігерійці взагалі ніколи не цілуються. Навіть під час весільного обряду у китайців (а так само у корейців з японцями) «молодята» (ті, що вступають у шлюб) обмежуються поклоном одне одному і гостям. У Камбоджі наречений лише торкається носом щоки нареченої. У ескімосів прийнято потертися носами, а у індонезійців – поцілуватися за фіранкою, так, щоб ніхто не бачив.
Втім, самий дивний звичай, пов’язаний з поцілунками, існує в Ірландії. Біля невеликого селища Бларні стоїть старовинний замок XV століття – Бларні-Касл (Blarney Castl ). В одній з його стін, метром нижче зубців, що вінчають стіну, вправлений блискучий полірований чорний камінь – «Бларні-стоун» «Blarney Stone» («Чому цілують Бларнійського каменя». Нерідко тут можна бачити дивну картину: дві людини, які стоять на майданчику замку, тримають за ноги третю, яка, висячи вниз головою, цілує «Бларні-стоун». Ірландці абсолютно переконані, що той, хто поцілував цей камінь, отримує особливий дар красномовства, що дозволяє йому опанувати серцем будь-якої жінки.
І якщо ви заглянете в хороший англійський словник, то обов’язково знайдете там дієслово «to blarney». Зазвичай його переводять як «лестити», але спочатку воно, скоріше всього, відповідало російському «охмуряти».
Кадр з фільму «Віднесені вітром» (Gone with the Wind) з Вів’єн Лі і Кларк Гейблом ( Vivien Leigh with Clark Gable)
У 1896 р. в Нью-Йорку демонструвався фільм «Поцілунок». Реакцію на нього можна порівняти хіба що з 12-бальним ураганом. Ось що написала після цього «Нью-Йорк таймс»: «Збільшене до пропорцій Гаргантюа, це огидне видовище не викликає нічого, крім почуття нудоти. Негайне втручання поліції – ось усе, що потрібно».
А поміж тим, поцілунок на екрані тих років виглядав більш ніж невинно – герой-коханець метушливо підскакував до героїні, охоплював її, як в сеансі французької боротьби, клював абикуди, що мало зображувати поцілунок, і так само поспішно відскакував.
«Громадянські права» поцілунок отримав на екрані завдяки двом великим кінокоханцям двадцятих років – Рудольфу Валентино і Джону Беррімору. Перший відпрацював, так би мовити, техніку цієї справи, другий – встановив не побитий до цього дня рекорд – у фільмі «Дон-Жуан» (1926) він ухитрився поцілувати своїх партнерок по фільму 191 разів!
У тридцяті роки в Голлівуді було встановлено залізне обмеження – тривалість поцілунку не повинна була перевищувати трьох секунд, цілувальники повинні були твердо стояти на землі (ніяких повисань на шиї, легковажних задирань д’горі ніжки, і вже тим більше, ніякого сексу в ліжку).
Втім, дуже скоро знову повилися «поцілункові дисиденти» – Кері Ґрант і Кларк Ґейбл. А їм, природно, наслідували всі інші актори.
Після сексуальної революції 1960-х поцілунок – на екрані і в житті – став повсякденним і безневинним заняттям. І з’явилася нова техніка – партнери повинні, перш за все, широко, по акулячому, роззявити роти, а потім хтиво жувати одне одного, шумно дихаючи.
Людина – це духовна істота. Саме тепер на часі звернення до традицій і духовності рідного народу. Чесність, щирість, мудрість – ось що вимагається від нових людей України. Потрібна Нова Січ – Духовна Січ!
” О.Бердник, український філософ і письменник, засновник Української Духовної Республіки
Актуально
26494 перегляди
До теми:
