Актуально
17110 переглядів
 |
У моїх закладках є іще кілька десятків сторінок, які я так і не встиг переглянути за сьогодні. А на тих сторінках є десятки посилань, по яких ще теж варто було б перейти. Я відчуваю, що пишу дещо поспіхом. Куди я поспішаю? Мабуть, знову хочу повернутися в інтернет…
Інтернет, ставши віртуальним гігантом, втілив у собі давню мрію людства – у ньому панує «інформаційний комунізм». Бо наразі тільки в інтернеті реалізовано комуністичну тезу: від кожного по можливостях, кожному – по його потребах. Додам, що ідеться лише про інформаційні можливості і потреби. Але їх ми нині потребуємо не менше. Ніж хліба насущного.
Адже не зважаючи на соціальний статус, будь-хто із нас може отримати через мережу доступ до того ж інформаційного продукту що й Обама, Мадонна чи Білл Гейтс. Усе, що потрапляє в інтернет, попри запароленість, встановлення усіляких обмежень, вже невдовзі стає таким же загально доступним як повітря, дощ чи споглядання зірок на небі.
Інтернет і «кнопка тривоги»
«Інформаційний комунізм» в інтернеті – це найбільше досягнення і навіть скарб нинішнього покоління землян. Бо чим іще людство може нині похвалитися? Економічним розвоєм? Соціальною рівністю?
Та як і до кожного багатства, до інтернету сьогодні простягають руки власники великих корпорацій, тирани і політики. Одні волають про виняткові права на ту чи іншу інформацію і про завдані їм збитки, інші торочать про потребу встановлення цензури і суворого порядку в мережі, потерпаючи від страху втратити владу.
І тим, і тим мережа наразі чинить гідний опір. Але загроза встановлення в інтернеті поліцейського режиму маячитиме завжди. Тому пильність, готовність до його оборони не завадить ніколи. І це добре, що інтернет ніколи не спить. Бо завжди знайдуться сотні, тисячі людей, які першими натиснуть кнопку тривоги.
Поведінці в інтернеті треба навчати в школі
Я не ідеалізую інтернет, бо таки добре його знаю. У його віртуальному мегаполісі є світлі квартали, де пульсує думка і панує творчість. Так само є й нетрі із шахраями, збоченцями, небезпечними злочинцями та іншими покидьками.
Але ж інтернет – це віртуальне віддзеркалення людського суспільства. У ньому є усе, що існує в реальному житті. І треба вчитися поводитися в мережі так само, як і за реальних обставин. Дивно, що досі у шкільних програмах не запровадили предмет під умовною назвою «Інтернет. Дорожня карта». Це допомогло б не лише запобігти багатьом нещастям, рятувало б чиїсь юні життя, але й спонукало б дітей до творчості і пошуку.
Треба доносити дітям думку про те, що інтернет – це інструмент, який слід із користю вживати не лише для себе, але й для свого народу, суспільства. Це особливо важливо сьогодні для України, де за останні 2-3 роки до мережі підключилися навіть найвіддаленіші села.
Українізація інтернету
Я не поважаю людей, які за першої ж нагоди, з огляду на матеріальну вигоду чи своє плебейство, переходять з рідної мови на іноземну. Мене дивує й обурює засилля російськомовних сайтів в українському інтернеті. Я не читаю блогів російською мовою, написаних українцями. Вони чужі мені за духом.
Інтернет цікавий передовсім різноманіттям культур, різномов’ям і різноголоссям. На співвітчизників, які вправляються в інтернеті російською, пишучи при цьому для української аудиторії, я дивлюся як на перекинчиків, «остарбайтерів» або наймитів. Мені із такими не цікаво не лише в інтернеті, але й у реальному житті.
Український інтернет потребує тотальної українізації. Можна сказати навіть так: створення сайтів українською мовою у тій чи іншій галузі – обов’язок кожного свідомого громадянина України. І не треба тут нарікати на владу. Українізація інтернету може відбуватися і без неї. І, можливо, це буде навіть краще і для нас, і для інтернету.
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
