Актуально
24489 переглядів
 |
Зокрема, газета «Комерсант-Україна» за сьогоднішнє число, надрукувала, досить цікаву інформацію: виявляється політики так званого першого номенклатурного ешелону влади не тільки відпочивали. Вони думали про майбутнє. Звичайно ж, - України, а якщо сказати точніше, – себе в Україні. Бо ж як ми, виборці, народ, електорат зможемо без них? Напевно вони цього не уявляють. А нас про це, зрозуміло, вони мають намір запитати пізніш – коли настане політичні жнива під назвою «демократичні вибори».
Проте сам факт: українська владна «еліта» розпочала активно метикувати над власним майбутнім, означає, що піар-кампанія «Універсал», не тільки не досягла задекларованих цільових показників, а й, як завжди, поставила на межу політичного виживання деяких підписантів.
Зокрема, це напряму стосується пропрезидентської «Нашої України». Те, що у її лавах не всі поділяють захоплення і оптимізм щодо так званої «широкої коаліції», особливо у конгломераті із регіоналами та комуністами. Тим більше, що ні про яке «примирення» вже й мовити не зовсім зручно, особливо після того, як розпочалося активне кадрове наповнення керівного апарату державної виконавчої влади представниками однієї партії, і як правило, – із одного регіону. За явною ознакою лояльності до однієї недержавної комерційної структури. Відтак, зрозуміло, найрозумніші, вже задалися питанням: а чи є, насправді ота коаліція? І яка конкретна перспектива власного політичного виживання від її «розширення» чи «поглиблення»?
Проте, було б невірним стверджувати, що ці питання виникли перед окремими представниками «еліти» після підписання Універсалу. Ці питання, насправді стали актуальними одразу після президентських виборів, про що ми вже писали ("Кого обрали?" частина 1, частина 2). І результатом – була перша дезінтеграція парламентського блоку НУ, та провал проекту пропрезидентської мегапартії НСНУ.
Штучна й аварійна реанімація «опозиції» у вигляді партії «Регіонів», провальне фіаско «резонансних» кримінальних справ і по «паралельному серверу ЦВК», і по «ПІСУАРу», і по «Білому Лебідю», і по «отруєнню Ющенка», і «по фальсифікації виборів» (де до кримінальної відповідальності притягнули традиційних «стрілочників») та й навіть факт офіційного визнання факту «політичних репресій» у славнозвісному Меморандумі із Януковичем, - все це свідчило про системне й неухильне банкрутство проекту влади Кучми «демократична опозиція». Бо ж для цього витвору влади не потрібна відкрита й не сценарна «опозиція», а свій, так би мовити, рольовий опонент. Зрозуміло, що таким могла бути тільки партія «Регіонів» - такий самий проект, тієї ж самої влади. Та не склалося, як гадалося, бо й режисер Кучма, й його головний антикризовий асистент Медведчук – пішли зі сцени, так і не дописавши, напевно, ролі дійових осіб до продовження серіалу. І тому, замість акту універсального «примирення», стався акт реваншу. Бо таке бачення власного політично-владного виживання мають учасники проекту – партії «Регіонів». Рівно, як і свої уяви для чого їм, власне, та влада потрібна. Хоча, як показала держановласна практика, ту є багато точок дотику із нашоукраїнцями.
Та, вочевидь, що регіонали так активно «заселяють» владні кабінети зовсім не для того, щоб їх запросто віддати, особливо, якщо врахувати їх «специфічне» розуміння демократії, як такої.
Цілком зрозуміло, що на цьому тлі активних кадрово-структурних перетворень в державі, які стали першою реальністю постуніверсальної України, перспективи НСНУ дійсно досить туманні, при чому – далеко не райдужні. Бо креативні гасла швидко і гучно луснули, як мильні бульки.
Публiкацiї за темою «Політика»:
