Актуально
12704 перегляди
 |
Росіяни люблять «персоналізувати» міжнародні відносини, розглядаючи їх як конфлікти між «великими державами».
Та чи є сучасна Росія «великою державою» взагалі? Адже намагання Путіна повернути Росії (правонаступниці СРСР) статус наддержави вже коштує українцям тисячі людських життів.
Але СРСР, по суті, ніколи наддержавою і не була. Атомна бомба (вкрадена) – це ще не все.
І як колись Радянський Союз, Росія – це чумний барак для радісних рабів, котрі під зав’язку назомбовані імперською пропагандою. А запущений путіністами наддержавний міф знищує саму Росію.
То ж чи втратив Путін зв’язок із реальністю, чи не втратив? Скоріш за все відповідь на це питання має бути: він побудував свою реальність, яка не цілком реальна.
Стараннями Росії військово-стратегічна ситуація у світі явно погіршується. Путін веде себе на міжнародній арені як божевільний, і його погрози ядерною зброєю схожі на виклик демократичному Заходу зіграти з Москвою у «російську рулетку».
Видно, що мутований російський геном в «47 хромосом» не дає Путіну можливості тверезо поглянути на ситуацію, в яку він своїми діями в Україні втягнув увесь світ.
Водночас, напад на Україну ставить світ на грань ядерної війни не менше, ніж провокативне розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962 року.
Але СРСР ніколи не дозволяв собі приховувати свої дії в галузі стратегічних систем ядерного озброєння, за винятком одного випадку, Карибської кризи.
Путін своїми діями кидає виклик не тільки Сполученим Штатам і НАТО, він хоче розколоти Європу, «лепенізувати» її та відколоти від американців їхніх союзників. Приклад Греції і Угорщини, які погано керовані, але гарно «путіноорієнтовані», показує, що Кремль вишуковує кожну політичну шпаринку в європейській єдності для того, щоб (за меншої можливості) просунути туди московські інтереси.
Путін створив злочинну систему
Взявши під свій суворий контроль численні конкуруючі групи екс-кагебістів, мафіозі і регіональних баронів-розбійників (безжально «зачищаючи» кожного, хто не відповідає його критеріям відданості і покірності), Путін створив відносно передбачувану систему, яка діє подібно іншим злочинним організаціям.
Використовуючи схеми знімання данини, здійснюючи захист грошей «своїх» і «стерилізуючи» незалежно налаштованих губернаторів у бунтівних регіонах, він навів «порядок», якого в Росії не було раніше. Питання лише в тому, як підтримувати набрану «висоту»?
Він затіяв «гру» в Східній Україні під впливом емоцій (як свого часу СРСР в Афганістані), і імпульсивність непродуманого рішення вже б’є рикошетом у вигляді введення санкцій, активізації НАТО, відлякування іноземних інвесторів, міжнародної ізоляції Росії, у той час, коли ціна на нафту постійно падає.
Путінська емоційна залученість в Україні прирікає Росію на десятиліття стати світовим ізгоєм, а російський народ до злиднів з моменту критичного падіння цін на нафту.
Проте токсична суміш з цинізму, самообману і ураженої гордості постійно штовхає російського диктатора до рішень, котрі потім (навіть і за великого бажання) переграти назад буде неможливо.
Путін вже настільки близько підійшов до «лінії неповернення», що у якийсь момент може і не відчути, що вже перейшов її.
Не важливо, скільки разів ви читали «Братів Карамазових»
Варто зрозуміти, те, що видає сьогодні себе перед світом за російську державу, є не що інше, як феноменом сучасності – кримінальним угрупованням, котре лише прикривається політикою і словоблуддям Лаврова і Чуркіна на міжнародній арені.
Найнебезпечніше, що й досі ще дехто в світі пробує розглядати Росію, як велику наддержаву, яку можна сприймати на рівні з США або Європейського союзу.
Але пройде небагато часу (після продовження санкцій) і дуже легко буде доведено, що хиткі російські структури – це не що інше, як багато фарби на іржавій конструкції новітньої імперської Росії.
Прірва недовіри, яка нині простяглася між Росією і рештою світу, є наслідком дій карликового диктатора, якому вдалося через підконтрольне режиму телебачення і ЗМІ зазомбувати росіян, перетворивши глибоко закладений у них комплекс неповноцінності на сповідування імперських нісенітниць типу бажання світового панування: «Росія знову велика».
Росіяни, котрим потужно «промили мізки», не хочуть чути нічого іншого. А для переважної більшості росіян вторгнення в Україну представляється, як «священна війна» проти США та їхніх союзників на території України.
І зовсім не важливо, скільки разів ви читали «Братів Карамазових» Достоєвського, намагаючись заглянути в «таємничу» російську душу. Москва готується, бо західні санкції в даний час проткнули великі отвори у «пропагандистській повітряній кулі».
А кремлівський старець, добре розуміючи, що «газу» для цієї кулі стає все менше і менше, нервово стискає у своїх руках ядерну зброю.
Світ починається і закінчується Путіним?
Росія є штучною державою, яка більшість зі своїх земель отримала в результаті кривавих воєн, колонізації, жорстокого придушення численних антиросійських повстань підкорених силою народів, знищення цивільного населення у величезній мережі радянських концтаборів ГУЛАГу.
Москва не може спокійно жити без конфронтації з кимось. Тому вторгнення до України – це не що інше, як сучасна російська версія монгольської навали.
Куди залучені наймані терористи, від чеченських банд Кадирова, до козаків і росіян, котрі вдерлися на українські території «на громадських засадах»: десантники зі Пскова і Тольятті, «бойові» якути і буряти та кримінальні елементи зі всієї Російської Федерації.
Росія – це держава-терорист, яку очолює президент-терорист. Виходячи із цього, потрібно розуміти, що будь-які досягнуті угоди з Путіним мало чого варті. Бо він вважає, що світ починається і закінчується Путіним.
Путін і його подільники з КГБ захопили Росію, влаштувавши антидержавний переворот у 1999 році, і пообіцявши недоторканість Єльцину і його сім’ї в обмін на спокійну передачу влади.
Тому, по суті, від самого початку президентство Путіна є незаконним. Адже він отримав владу у спадок внаслідок імітаційних трюків на псевдовиборах.
Пітерський кегебешний урка блефує. Але чи зіграє Путін у «російську рулетку» з Заходом? Це залежить від того, чи проявлять демократичні держави твердість в українському питанні.
Адже вихований в пітерських підворіттях, він визнає лише закон сили. І доти, поки він не отримає сувору силову відсіч, він не відступить.
Тож чи не варто було б уже зараз порушити в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі кримінальні справи проти Путіна особисто: за військові злочини, за злочини проти людяності, за розв’язання війни, за терористичні акти?
Публiкацiї за темою «Політика»:
