X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

17 грудня 2018, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Ядерна зброя в руках російських вождів

Політологія 2439 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 19.11.2018 | Всі публікації | Версія для друку

Ядерна зброя в руках російських вождів
«Ракетна» риторика від Сталіна до Путіна.

Політики й політологи в усьому світі схвильовано аналізують причини та можливі наслідки виходу США з укладеного в грудні 1987 року американо-радянського Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. У цьому контексті не зайвим виявиться й голос історика. Вивчаючи ставлення до ракетно-ядерної зброї російських вождів від Сталіна до Путіна, можна зробити висновки, які допоможуть краще зрозуміти сучасну ситуацію.

Сталінський спадок

Ще до завершення Другої світової війни, у серпні 1945-го в Москві було створено підпорядкований безпосередньо Іосіфу Сталіну комітет із розробки ядерної зброї. Навесні 1946 року почав діяти схожий орган, який координував розробку ракетної техніки. Нарешті, у червні 1947-го виник третій комітет із таким статусом, який займався розвитком систем протиповітряної та протиракетної оборони. Їхні вимоги були законом для міністерств, відомств, наукових установ і будівельних організацій, на яких працювали мільйони робітників, інженерів, цивільних і військових службовців. Незважаючи на повоєнну руїну, обмежень у використанні матеріальних і фінансових ресурсів вони не знали.

Результати не забарилися. 1949 року було випробувано атомну, а в 1953-му — водневу бомбу. Перший комплекс із ракетою Р-1 (дальність польоту 270 км) радянська армія взяла на озброєння в листопаді 1950 року. У тоді ще Дніпропетровську з’явився потужний завод балістичних ракет. Сталін не встиг скористатися створюваною ракетно-ядерною зброєю у своїх геополітичних справах. У березні 1953-го до влади в Москві прийшла десятка діячів із його найближчого оточення, а з червня 1957 року сталінський френч почав примірювати на себе Нікіта Хрущов.

Людина-супербомба

У травні 1954-го на підставі доповідної записки Сергія Корольова радянський уряд ухвалив рішення створити ракету для виведення в космічний простір штучного супутника Землі. Справжньою метою поставленого завдання були, однак, не космічні дослідження, а, як вказувалося в урядовому рішенні, здатність «забезпечити ураження стратегічних цілей у будь-якому воєнно-географічному районі земної кулі».

У жовтні 1957 року Радянський Союз запустив супутник Землі, а 12 квітня 1961-го Юрій Ґаґарін здійснив перший політ у космос. Агітаційні відділи партійних комітетів усіх калібрів подавали ці досягнення як свідчення переваг соціалізму, а відставання американців у космічному змаганні пояснювали загниванням капіталістичної економіки. Тим часом Хрущов використовував ці досягнення для здійснення наступальної зовнішньої політики. У серпні 1961 року на прийомі в Кремлі після повернення з космосу другого космонавта Ґєрмана Тітова він заявив: «У нас немає 50- або 100-мегатонних бомб, утім, є бомба потужністю понад 100 мегатонн. Ми вивели в космос Ґаґаріна й Тітова, але можемо замінити їх іншим вантажем і спрямувати його в будь-яке місце на Землі». Урочисто зустрічаючи кожного космонавта, коли той повертався на Землю, перший секретар ЦК КПРС бачив у ньому не людину, а супербомбу.

Виробництво балістичних ракет у Дніпропетровську було поставлено на потік, а в грудні 1959-го створено Ракетні війська стратегічного призначення, які оснащувалися ракетами Р-12 конструкції Михайла Янгеля. Вони були здатні перебувати в постійній бойовій готовності в захищених від авіаударів шахтних пускових установках.

«Привчити населення, що атомна війна буде»

Від середини 1950-х років радянські керівники почали встановлювати особисті контакти з лідерами західних країн. Це створювало ілюзію динамічності зовнішньополітичного курсу Кремля, але не давало істотних результатів. Перший в історії візит радянського керівника до США у вересні 1959-го виявився безплідним. Провалом закінчилася й зустріч Хрущова з американським президентом Джоном Кеннеді у Відні в червні 1961 року. Стенограма цієї зустрічі опублікована, і можна пересвідчитися, у якому наступальному тоні радянський вождь розмовляв із молодим американським президентом. Діалог вівся головним чином довкола німецького питання. Хрущов заявив, що підпише мирний договір із Німецькою Демократичною Республікою в односторонньому порядку, а це означало б припинення доступу американців до Західного Берліна. Одночасно він висловив припущення, що лідери західних країн не підуть через це на розв’язування війни. Запевняючи, що Радянський Союз не розпочне її (зрозуміло, після припинення доступу американців у Західний Берлін), він додав із відтінком демагогії: «Якщо ви розв’яжете війну через Берлін, то вже нехай краще вона буде тепер, ніж потім, коли з’являться страхітливіші види зброї».

Отже, відповідальність за ухвалення важких рішень покладалася на президента США. Розрахунок був на те, що американці злякаються та зв’яжуть свого президента по руках і ногах. У Радянському Союзі нічого такого не могло відбутися. В очах Хрущова радянські люди були не громадянами, а населенням. У протоколі засідання президії ЦК КПРС від 1 липня 1962-го є розділ «По Берліну». Присутні (Хрущов, Мікоян, Ґромико, Косиґін, Брєжнєв, Суслов, Пономарьов) аналізували способи витіснення із Західного Берліна військ західних держав і можливу реакцію Заходу на ці дії. Протокол обговорення закінчувався коротким реченням: «Привчити населення, що атомна війна буде».

Бачимо, що ракетно-ядерна зброя, на думку Хрущова, могла бути використана. Страхітливе речення в протоколі засідання президії ЦК КПРС з усією переконливістю засвідчує той пекельний намір. Хрущов у цьому разі не мав наміру шантажувати американців. Це речення містилося в документі найвищого ступеня секретності й було призначене тільки для «своїх» — верхівки компартійного керівництва. Зрозуміло, що наявність ракетно-ядерної зброї могла використовуватися й для шантажування лідерів Північноатлантичного Альянсу. Кремлівські можновладці були готові до будь-якого розвитку подій.

Карибська криза

Коли судження про неминучість атомної війни було запротокольовано, міністр оборони Родіон Маліновський уже закінчував за дорученням Хрущова та за згодою кубинського лідера Фіделя Кастро розробку операції «Анадир». Ішлося про те, щоб розмістити на Кубі 24 ракети Р-12 і 16 ракет Р-14 із ядерними боєголовками, а також військовослужбовців і технічний персонал загальною кількістю 50 874 особи.

Проведення операції «Анадир» спричинило важку кризу у відносинах між США та Радянським Союзом. У жовтні 1962 року світ кілька днів перебував на межі ракетно-ядерної війни. Загострення було ліквідовано, коли Кеннеді заявив про те, що США не мають наміру захопити Кубу. Хрущов вивіз радянські ракети з острова. Після кризи між Кремлем і Білим домом було встановлено пряму лінію зв’язку, яка надалі почала відігравати важливу роль у запобіганні ускладнень міжнародної ситуації.

Карибська криза, відома тепер в усіх деталях, струсонула свідомість тих політиків, що ухвалювали тоді доленосні рішення. Надто близько вони підійшли до тієї межі, за якою була суцільна темрява. Мабуть, і сам Хрущов, і його найближче оточення більше не наважилися б сказати самим собі: «Привчити населення, що атомна війна буде». Безконтрольна гонка озброєнь заводила в глухий кут. А публічно першим висловився міністр оборони США Роберт Макнамара: «Треба відкинути концепцію реалізованої ядерної переваги й додержуватися концепції ядерної стабільності». Після тривалої підготовчої роботи міністри закордонних справ США, Великої Британії та Радянського Союзу підписали в Москві 5 серпня 1963-го Договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах: атмосфері, космічному просторі й під водою. Він був відкритий для підписання тими державами — членами ООН, які виявляли таке бажання.

Наступним кроком став Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), розроблений Комітетом із роззброєння ООН. Він мав на меті завадити розширенню кола держав, які володіли ядерною зброєю, і був схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 1 червня 1968 року. За цим Договором п’ять країн — постійних членів Ради Безпеки ООН (СРСР, США, Велика Британія, Франція та КНР) були визнані такими, що мають ядерну зброю. Вони погодилися не передавати її неядерним державам, не підтримувати та не спонукати їх оволодіти нею. У липні 1974-го в Москві було укладено Договір між СРСР і США про обмеження підземних випробувань ядерної зброї.

Пошук рівноваги

Східна політика канцлера ФРН Віл­лі Брандта істотно пом’якшила ситуацію в Європі. У серпні 1970 року між ФРН та СРСР було укладено договір, за яким сторони відмовлялися від застосування сили. Німеччина визнала повоєнні кордони в Європі, зокрема кордон між НДР та Польщею. Було укладено також договір між ФРН і ПНР про визнання німецько-польського кордону. Чотири великі держави — Велика Британія, США, Франція та СРСР — підписали угоду щодо Західного Берліна, якою гарантували вільний доступ у цей анклав. Нарешті, обидві німецькі держави визнали одна одну та встановили між собою дипломатичні відносини.

Після ініційованого президентом США Річардом Ніксоном американсько-китайського врегулювання стала складатися нова геополітична ситуація. Тому радянські керівники позитивно відреагували на сигнали, які американський президент адресував не тільки КНР, а й СРСР. У травні 1972-го Ніксон прилетів до Москви й уклав Договір про обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1) на рівнях, досягнутих на момент його підписання. У червні 1979 року під час зустрічі Леоніда Брєжнєва та Джеймса Картера у Відні було укладено договір ОСО-2. Ним обмежувалася кількість стратегічних носіїв ядерної зброї на рівні 2,4 тис. одиниць. Конгрес США не ратифікував договір через вторгнення радянських військ в Афганістан, але сторони дотримувалися його обмежень до кінця передбаченого строку (грудень 1985-го).

У зв’язку з дальшим удосконаленням засобів доставки ядерної зброї виникла потреба в нових угодах між двома наддержавами. ОСО-2 не врегульовував обмежень на розгортання балістичних та крилатих ракет наземного базування середньої (1 тис. км — 5,5 тис. км) і малої (0,5 тис. км — 1 тис. км) дальності. Не розраховуючи на добру волю радянського керівництва, американські політичні діячі були готові витратити десятки мільярдів доларів на програму «Стратегічної оборонної ініціативи» (COI), яка мала захистити США від атаки міжконтинентальних ракет. Програма COI ґрунтувалася на новітніх космічних технологіях і стала відомою під назвою, яку їй дали журналісти, — «зоряні війни». Новий президент США Рональд Рейґан називав СРСР «імперією зла» й успішно створював єдиний антирадянський фронт країн НАТО та КНР.

Після трьох зустрічей Рейґана та Ґорбачова в 1985–1987 роках було укладено угоду про ліквідацію ядерних ракет середньої та малої дальності. СРСР зобов’язувався за три роки демонтувати та знищити весь клас таких ракет. Аналогічні зобов’язання взяли на себе США. Це радикальне рішення, ухвалене в грудні 1987-го, значно послабило конфронтацію на найважливішій ділянці радянсько-американських відносин.

У травні 1988 року почалося виведення радянських військ з Афганістану. Міхаіл Ґорбачов підтримав воєнну операцію США та інших країн проти Іраку, який спробував загарбати Кувейт. У вересні 1989-го споруджений з ініціативи Хрущова 1961 року мур між Західним Берліном і столицею НДР втратив функціональне значення та став реліктом епохи, що стрімко відходила в минуле. 12 вересня 1990-го в Москві було підписано угоду про остаточне врегулювання німецького питання між представниками США, Великої Британії, Франції, СРСР, ФРН і НДР, яка дала змогу німецькій нації возз’єднатися. Столицею ФРН став Берлін. Холодна війна завершилася, «Ялтинська Європа» перестала існувати.

Усі ці події зумовили появу Договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1) між СРСР і США. Його було укладено 31 липня 1991 року під час зустрічі в Москві Міхаіла Ґорбачова та Джорджа Буша. Він установлював рівні ліміти для обох країн на кількість боєзарядів і засобів їх доставки.

У зв’язку з розпадом Радянського Союзу та появою балістичних ракет із головною частиною, що розділялася на самостійні ракети з власним ядерним зарядом, виникла потреба в новому договорі. СНО-2 з’явився в січні 1993-го під час зустрічі в Москві Боріса Єльцина та Джорджа Буша-старшого. Документ забороняв використання балістичних ракет із такою головною частиною.

Інструмент шантажу

У березні 2014-го, коли російська операція із захоплення Криму перебувала в розпалі, Владімір Путін зустрівся з журналістами й запевнив їх, що його країна не має жодного стосунку до подій на півострові. Через рік, 15 березня 2015-го, телеканал «Россия-1» показав «документальний» фільм «Крим. Шлях на Батьківщину». Півострів було анексовано, російське суспільство прийняло це «на ура», засоби масової інформації домоглися величезних успіхів у розпалюванні ненависті до українського народу, який недавно вважався «братнім». Ставало невигідно й далі замовчувати власні заслуги в організації анексії, і російський президент в інтерв’ю кінорежисеру Андрєю Кондрашову вдався до відвертості. Серед іншого, він заявив: «Що стосується наших сил ядерного стримування, то ми готові були перевести їх у стан цілковитої бойової готовності. Адже я розмовляв із колегами (керівниками країн Заходу. — Ред.) і казав їм, що це (Крим. — Ред.) наша історична територія, там проживають російські люди, вони опинилися в небезпеці, ми не можемо їх кинути».

Цій відвертій заяві передував повторюваний упродовж року вислів російських радіо- й тележурналістів про «радіоактивну пустелю». Мовляв, варто країнам НАТО перешкодити поглиненню Криму — і вони перетворяться на «радіоактивну пустелю»… Російське суспільство, яке впродовж десятиліть перебувало під впливом політики Кремля, визначеної реченням «привчити населення, що атомна війна буде», не лякалося вислову «радіоактивна пустеля». І це найстрашніше.

Маючи підтримку свого народу, вожді сучасної Росії анексували Крим, грубо порушивши проголошену Франкліном Рузвельтом та Вінстоном Черчиллем 14 серпня 1941 року Атлантичну хартію. Цей документ встановлював майбутній повоєнний світоустрій на базі трьох принципів: недоторканність території, незастосування сили в міжнародних відносинах, створення системи колективної безпеки. 1 січня 1942-го 26 країн, які воювали з гітлерівською Німеччиною та її союзниками, підтримали Атлантичну хартію й підписалися під документом двома словами: «Об’єднані Нації». За наступні сім десятиліть утворювалися та розпадалися десятки країн. Проте не було жодного успішного випадку, коли одна з них, користуючись військовою перевагою, відторгнула б в іншої частину її території. Спроби виникали: хоча б захоплення Кувейту Іраком.

Анексія Криму здійснена керівництвом ракетно-ядерної держави, яка володіє правом вето в Раді Безпеки ООН. Путін даремно вважає, що ці дві обставини вилучають його з-під дії міжнародних законів.

«Ми, як мученики, потрапимо до раю…»

Укладений в грудні 1987 року Договір про знищення всього класу ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) із радіусом польоту від 0,5 тис. км до 5,5 тис. км почав розмиватися прогресом у виготовленні оперативно-тактичних ракет. У 2017-му крилата ракета морського базування «Калібр», яка не підпадала під дію ДРСМД, здобула свою наземну версію під назвою «Новатор» і почала розміщуватися в європейській частині Росії. У Калінінградській області та в окупованому Криму з’явилися наземні тактичні ракети «Іскандер-М» із радіусом польоту понад 0,5 тис. км. 2 жовтня 2018 року генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ офіційно заявив, що Росія не виконує зобов’язань за Договором про РСМД.

Путін відреагував на цю заяву у формі, яку дозволяв собі Хрущов до Карибської кризи. Виступаючи 18 жовтня в дискусійному клубі «Валдай», він запевнив присутніх: «У нашій концепції немає використання ядерної зброї превентивного удару. Наша концепція — це відповідь на зустрічний удар». Проте тут-таки використав звичну тезу Кремля про неминучість ракетно-ядерної війни: «Агресор повинен знати, що відплата неминуча, все одно він буде знищений. Ми жертва агресії, ми, як мученики, потрапимо до раю, а вони просто здохнуть, тому що навіть розкаятися не встигнуть». Цікаво, що колишній чекіст надав заяложеній радянський тезі нової форми — релігійної.

20 жовтня цього року Дональд Трамп заявив про намір США вийти з ДРСМД, який Росія систематично порушує. Європейські країни — члени НАТО почали наполегливо закликати американського президента спробувати переконати Росію додержуватися цього документа, адже під ударом російських ракет середньої та малої дальності перебуває вся Європа. Перемовини міністрів оборони країн Альянсу на цю тему відбудуться в Брюсселі в грудні 2018-го.

Подивимося, як розгортатимуться події. Поки що ясно одне: путінська Росія переконує власне населення в неминучості атомної війни й одночасно шантажує інші держави ракетно-ядерною зброєю, домагаючись реалізації своїх агресивних цілей. Договори договорами, але агресора треба ставити в певні межі й іншим способом — розвитком оборонних технологій.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Не знаючи минулого, неможливо зрозуміти справжній сенс сьогодення і мету майбутнього ”
Максим Горький

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2018.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.