Аратта - На головну

27 квітня 2024, субота

 

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- українська мова посіла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою в світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія та побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році...
Курс валюти:
 урси валют в банках  иЇва
 урси валют в обм≥нниках  иЇва
 урси валют в рег≥онах ”крањни

Погода в Україні:

Наш банер

Наш банер


Тридцять років опісля

Думка українця 20543 перегляди

Опубліковано - 23.11.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Глузман Семен Фішельович — правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, відомий психіатр. Народився в Києві, закінчив Київський медичний інститут. Готував незалежну експертизу в справі генерала Петра Григоренка. У 1972 році засуджений на 10 років таборів (Пермська область), відбував покарання разом з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком.
Глузман Семен Фішельович — правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, відомий психіатр. Народився в Києві, закінчив Київський медичний інститут. Готував незалежну експертизу в справі генерала Петра Григоренка. У 1972 році засуджений на 10 років таборів (Пермська область), відбував покарання разом з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком.
По суті, за що я сидів? За бажання говорити, слухати, знати. За право вибору. Мені повезло, я вижив. І я насолоджуюся тією самою свободою, про яку не міг і мріяти.

У таборі, прочитавши багато розумних книг про середньовіччя, Відродження і становлення правової системи в Стародавньому Римі, я переконався у власній правоті: країна, в якій я народився й виріс, була дійсно переповнена брехнею. Мені повезло, - мій друг і вчитель Іван Олексійович Світличний прищепив мені звичку до регулярного, запійного читання серйозних книг і журналів, вельми далеких від сфери моїх колишніх інтересів. Він поселив поряд зі мною Петрарку і Лотмана, Аверінцева й Баткіна, Гуревіча і Хому Аквінського. І ніякі офіцери КДБ і наглядачі МВС не могли перешкодити моєму спілкуванню з великими.

Раптом виявилось, що вся військова потужність СРСР і його каральні органи в безсиллі зупиняються перед Мудрістю. Там, в текстах я відпочивав від фізичної близькості охоронних собак і колючого дроту, від гнилої риби на столі, від невідбутної зеківської туги. Відвернута від мого специфічного буття мудрість великих укріплювала дух краще за молитву.

У зоні я навчився любити й ненавидіти. Я дійсно любив їх, моїх друзів. Я насолоджувався Історією, що відкривалася переді мною. Гіркою, страшною історією моєю насиченою кров'ю країни. Едік Плепс, високий, худий, постарілий в таборах латиський хлопець, що починав свої каторжні муки в сталінські часи, тихо і поволі розповідав нам з Валерою Марченко деталі зеківського вічного голоду, від якого холола кров, який зводить із розуму, позбавляє інстинктивного відчуття небезпеки. Дмитро Басараб, спокійний, усмішливий, теплий «двадцятипятилітник». Тихий, скромний і глибоко релігійний Степан Мамчур, що не дожив до кінця свого четвертьвікового терміну. Йонас Матузевічус, постарілий в зоні литовський селянський син, жартівник із неусмішливими очима. Естонці - «лісові брати», вірменські дисиденти Баграт Шахвердян і Размік Зограбян, інтелігентний львівський поет Ігор Калинець, життєрадісний боєць УПА Василь Підгородецький, який твердо віддає імперії-монстрові тридцять два роки свого єдиного життя (на щастя, не знав він, що чекає його наприкінці радянської владі, лише тоді він перестав співати свої пісні і голосно жартувати...)... Жорсткий і цілеспрямований Володя Буковський, імпульсний і несподіваний Гарік Суперфін.

Я дійсно любив їх. Захоплювався ними. І - тиснув їхніми прикладами власний страх. Їдкий, гострий, дзвінкий страх відчуття кінця життя. Це - як дотик до Геї - землі, ти отримуєш ще один заряд бадьорості, ще раз відсовуєш від себе гірку правду відсутності попереду іншого, нормального життя із сім'єю, музикою, легким вином. «Раніше сядеш - раніше вийдеш. Так зумовлено. Але зумовлено й інше: раніше вийдеш - раніше сядеш. Усе це не порожні слова. Живи справжнім, іншого не буде. Ти не один, твої друзі поряд, дивися на них, вчися у них...»
Іван Світличний (1929 (20.09) — 1992 (25.10))
Іван Світличний (1929 (20.09) — 1992 (25.10))
Там же я навчився ненавидіти. Холодно, обачливо, спокійно. Без вибухів люті. Ненавидіти з розплющеними очима і відкритими вухами. Ненависть серця небезпечна, я навчився холодній, відстроченій ненависті. З легкою усмішкою на обличчі. Таким мене зробив Іван Олексійович Світличний.

Я - не християнин. Якщо мене б'ють по щоці, я відповідаю ударом. Як можу, як умію. Там, в зоні, я навчився відповідати словом. Це було прекрасне відчуття - дивитися в очі оперативникові КДБ, присланому Системою контролювати зону, - і бачити його безсилля. Ми, принижені, знеособлені стрижкою наголо та сірим одягом, були сильнішими. І - розумнішими. Зона зробила мене вільним.

Пройшло тридцять років. Одразу, майже безкровно розпалася імперія. Багато моїх співвітчизників так і не навчилися жити у свободі. І вибирають подібних до себе президентів і парламентаріїв. А мені - затишно. По суті, за що я сидів? За бажання говорити, слухати, знати. За право вибору. Мені повезло, - я вижив. І я насолоджуюся тією самою свободою, про яку не міг і мріяти. Справжньою свободою, свободою тіла, а не одною лише свободою духу.

Чи моя це країна? Не знаю, не упевнений. Життя в зоні було простішим, яснішим, контрастнішим. Добро було відокремлене від зла, друг - від ворога, гіркота - від солодкості. Проте, я не ностальгую за протиприродним світом в'язниці. Іноді мені важко. Важко, в'язко й тужливо. Інтелектуальне життя українського суспільства, в якому заіржавів механізм традиційних радянських вірувань, кишить свіжими міфами. Іноді - мерзенними міфами. Горезвісний принцип «соціалістичної правосвідомості» проростає новою, вже «національно орієнтованою» наругою над правом. Мерзотний стукач, що завзято видивлявся щонайменші прояви щирості в студентському середовищі, керує інститутом українознавства. Злодій, що відсидів «десятку» зовсім не за політичні переконання і «торганувший» зброєю (уже в новому, пострадянському житті) в одну з країн ісламського екстремізму, користується особливим розташуванням раввіната.

...Все це - моя країна. Іншої у мене немає.

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ми розпалюємо вогонь творящий. Якщо він гріє – хай. Втручатися не можемо, бо будь-яке насилля, навіть во ім’я істини, неминуче породить дисгармонію”
Олесь Бердник

 
Реклама на порталі
 

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на aratta-ukraine.com обов`язкове.