Актуально
21567 переглядів
 |
Бо за кількістю відвертих “ляпів” і розпливчатих формулювань зазначений закон претендує на першість серед найнеякісніших. Судіть самі.
Сьогодні Президент України видав Указ № 1033/2006 “Про продовження виконання Міністром закордонних справ України Б.Тарасюком своїх посадових обов'язків”. Наводимо повний текст цього документу:
“Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:
Міністрові закордонних справ України ТАРАСЮКУ Борису Івановичу продовжувати виконувати свої посадові обов'язки.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО
5 грудня 2006 року”.
Здавалося б нічого, на перший погляд, сумнівного у зазначеному документі, немає. Однак, пункт 3 частини першої статті 106 Конституції України визначає, зокрема, функціональні обов’язки Президента, а саме його право й обов’язок “представляти державу у міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, вести переговори та укладати міжнародні договори”. При тому, частина друга цієї ж статті наголошує: “Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам”. Отже, у пункті 3 частини першої статті 106 не йдеться про видання Указів щодо тимчасового виконання міністром своїх обов’язків до призначення нового. Ідеться про виключне право Президента, яке він не має права делегувати нікому.
Виникає питання: а як бути з міністром, адже до призначення нового повинен бути керівник державного відомства? Хтось має надати йому право тимчасово виконувати керівні функції? Раніше, до “конституційної реформи” зазначені Укази видавав Президент України. Тепер, за діючою редакцією Конституції, таке доручення не може дати ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів, ні Президент. Такої норми просто не існує в Основному Законі.
Відповідно до статті 85 Конституції України Верховна Рада дійсно може без будь-якої мотивації відправити у відставку як уряд у цілому, так і окремого міністра, включаючи так званих, президентських. Парламент, за поданням Президента, може призначити міністрів на ці посади. Однак, що робити у період між звільненням із посади та призначенням нового міністра – невідомо. Хоч припиняй діяльність державного органу виконавчої влади, бо відсутність керівника – відсутність відповідальності. А у випадку МЗС – це взагалі нонсенс. Адже, МЗС презентує державу Україна у міжнародних зносинах і перша особа міністерства в цьому безперервному процесі відіграє ведучу роль. І відсутність міністра, а точніше легітимної особи, яка має певні повноваження на виконання від імені держави міжнародних функцій, наносить пряму й непоправну шкоду національним інтересам України. Не кажучи про таку “дрібничку”, як міжнародний авторитет нашої держави.
Проте, за це відповідати нікому – адже, нардепи є загальнодержавним зразком легітимної безвідповідальності. Взяли проголосували не читаючи, думаючи кожен про свій особистий зиск, типу “в інтересах виборців”, абстрактних, звичайно,. Як кажуть, своя рука – владика.
Але тепер, навіть щоб виправити суто технічну “дрібничку” потрібен час для виконання конституційної процедури: подання законопроекту; попередньої експертизи Конституційного Суду; підготовки до розгляду, розгляду й прийняття у першому читанні на пленарному засіданні; розгляду й відповідної ухвали Конституційного Суду; підготовки до розгляду, розгляду й прийняття у другому читанні на пленарному засіданні; розгляду й висновку Конституційного Суду й прийняття закону в цілому. При тому, що читань може бути й три чи більше.
Та, навіть, не тривала процедура головна перепона для роботи “над помилками”. Сьогодні парламентські реалії такі, що жодна фракція навряд чи здатна зібрати необхідні 300 голосів для внесення поправок до Конституції. Навіть суто технічних. По-перше, навряд чи у правлячої коаліції насправді є мотивація для чіткого визначення конституційних формулювань. Бо тоді значно звужуватиметься можливості для маніпуляцій у правовому полі, так би мовити, довільного розуміння ( у залежності від ситуації та групової потреби) певних законодавчих норм. По-друге, чіткі правила гри – передбачатимуть й конкретну відповідальність, а це – взагалі щось неприродне для сучасного українського політикуму з вищих ешелонів влади, і правлячої коаліції – зокрема. Та й з опозицією неминуче доведеться домовлятися, а це означатиме нові торги, тобто “пошук компромісу”. Тобто, ситуація така, що навряд чи хтось цією проблемою перейматиметься.
Та й навіщо. Краще закинути Президентові чергові претензії про неконституційність його дій і влаштувати чергове шоу з “перетягування владних повноважень”, на кшталт: хто в домі хазяїн?! Й ще більше “закаламутити водицю” і під шумок зробити щось корисне особисто для себе, тобто “конкретно матеріальне”.
А якщо й підфортить – протягнути на посаду “свого” тобто з конкретної коаліції чи регіону. Тоді й можливості для “вирішення питань” збільшаться й спонсори будуть задоволені. Словом – усе для зростання добробуту вже сьогодні.
Тільки не подумайте, що вашого. Це – виключно для обраних.
Публiкацiї за темою «Політмаразми»:
